Межі правосуддя: де закінчуються повноваження ВРП і починаються «червоні лінії» Верховного Суду
Вища рада правосуддя 21 липня оприлюднила Узагальнення практики перегляду рішень Дисциплінарних палат за 2025 рік. Цей документ є важливим для розуміння того, чи дійсно практика притягнення суддів до відповідальності є сталою та передбачуваною, що є однією з вимог на шляху України до ЄС.
Мета цього звіту — показати однорідність практики, проте аналіз рішень Великої Палати Верховного Суду свідчить про наявність проблем у трактуванні закону самою Радою. Оприлюднене узагальнення презентує картину «стабільної та передбачуваної» системи. Проте за сухою статистикою у 84 рішення ховаються гострі конфлікти з Великою Палатою Верховного Суду та зміна підходів, які раніше вважалися непохитними.
Статистика ВРП: майже 60% дисциплінарних рішень щодо суддів залишаються без змін
У 2025 році Вища рада правосуддя розглянула 110 скарг щодо 93 суддів та ухвалила 84 рішення. У більшості випадків ВРП підтримала висновки своїх Дисциплінарних палат: 58% рішень (49) залишено без змін. Водночас 13 рішень (15%) було повністю скасовано, ще 4 (5%) — змінено в частині виду дисциплінарного стягнення.
Найбільше скарг стосувалося суддів Києва (30 суддів), далі — Полтавської та Харківської областей. Переважна більшість дисциплінарних проваджень припала на суддів місцевих загальних судів — 63%.
Межі повноважень ВРП та ревізія судових рішень
Велика Палата ВС неодноразово вказувала ВРП на неприпустимість підміни собою суду апеляційної інстанції.
Справа № 990SCGC/2/24 (Провадження № 11-14сап24, Постанова ВП ВС від 13 червня 2024 року. Суд наголосив, що оцінка обґрунтованості процесуальних звернень, наприклад, клопотань слідчих, належить до виключної компетенції судів вищої інстанції. Дисциплінарний орган не має права давати власну оцінку таким клопотанням, оскільки це виходить за межі його повноважень.
Узагальнення також окреслює критерії застосування пункту 4 частини першої статті 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів». Для притягнення судді до відповідальності недостатньо лише констатувати помилку в застосуванні закону.
ВРП має довести наявність суб’єктивної сторони проступку: умисел або грубу недбалість, що проявляється у явному виході за межі допустимого суддівського розсуду. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2026 року підкреслила, що порушення прав людини не можна ототожнювати з будь-якою юридичною помилкою. Для дисциплінарної відповідальності необхідно встановити конкретні негативні наслідки та фактичне заподіяння шкоди носію права. Велика Палата вказала, що ВРП не обґрунтувала наявності грубої недбалості та прямого причинно-наслідкового зв’язку, фактично здійснивши «ревізію» обґрунтованості рішення.
Сталі підходи чи зміна практики?
Попри твердження Вищої ради правосуддя про те, що дисциплінарна практика у 2025 році залишалася «загалом однорідною та послідовною», саме оприлюднене узагальнення свідчить про інше. Документ фіксує низку випадків, коли підходи до оцінки однакових або схожих порушень були переглянуті. Саме тому виникає питання, чи справді практика є сталою, чи ВРП поступово змінює власні підходи.
Кейс КУпАП
Одним із найпоказовіших прикладів стали справи щодо кваліфікації дій суддів, які звільняли водіїв від відповідальності за статтею 130 КУпАП (керування у стані сп’яніння).
Раніше дії суддів щодо звільнення осіб від відповідальності за ст. 130 КУпАП, наприклад, із передачею матеріалів на розгляд громадської організації за ст. 21 КУпАП або за малозначністю за ст. 22 КУпАП, переважно кваліфікувалися за підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
ВРП констатувала, що судді не наводили в постановах належних мотивів, чому вони ігнорували пряму законодавчу заборону на застосування таких видів звільнення для подібних справ.
За таку недбалість до суддів зазвичай застосовували стягнення у виді попередження.
У 2025 році ВРП офіційно змінила підхід. Тепер подібні дії кваліфікують за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону — як грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків.
Чому ВРП визнала попередню кваліфікацію (за пп. «б» п. 1) помилковою? Рада дійшла висновку, що в таких справах має місце не просто відсутність мотивів, а свідоме незастосування чинної норми закону. Головні аргументи для суворішої кваліфікації зводяться до того, що особи, визнані винними, фактично не несуть відповідальності (штраф 17 000 грн та позбавлення прав), отримуючи лише «усне зауваження».
Це, на думку ВРП, нівелює завдання КУпАП щодо запобігання новим правопорушенням і формує у громадян відчуття безкарності. До державного бюджету не надходять кошти від штрафів. А подібні рішення суддів порушують закон, підриваючи довіру суспільства до суду.
Узагальнення наводить деталі того, як саме судді намагалися обійти закон:
Ігнорування примітки до ст. 22 КУпАП: Суддя застосовував звільнення за малозначністю, хоча закон чітко й однозначно забороняє це для ст. 130 КУпАП.
Підміна понять: Судді визначали «малозначність» не через характер вчиненого діяння (керування у стані сп’яніння), а через характеристики особи: участь у громадській організації, волонтерство або догляд за хворими родичами.
Незазначення мотивів відхилення доказів: Судді закривали справи за відсутністю складу злочину, не пояснюючи, чому вони відхиляють офіційні докази поліції (відео з бодікамер, медичні висновки), які мають презумпцію достовірності. Велика Палата Верховного Суду погодилася, що це є порушенням, оскільки статус особи не може робити небезпечне діяння «малозначним»
ВРП та Велика Палата ВС тепер розглядають звільнення за ст. 130 КУпАП попри пряму заборону закону як системну загрозу авторитету правосуддя. Якщо раніше суддя міг відбутися попередженням за «погану мотивацію» рішення, то зараз це трактується як грубе порушення з істотними наслідками, що може потягнути за собою суворіші дисциплінарні стягнення.
Неоднозначність у «справах Майдану»
Аналіз Узагальнення дисциплінарної практики Вищої ради правосуддя дозволяє розібрати і проблему неоднозначності у справах, пов’язаних із подіями Євромайдану. Ця категорія справ залишається однією з найскладніших через високий суспільний резонанс та конфлікт між процесуальними труднощами та необхідністю забезпечення справедливості у розумні строки.
Основне правове питання у «справах Майдану» полягає у кваліфікації дій судді щодо затягування розгляду. ВРП часто стикається з ситуаціями, де судді виправдовують багаторічні розгляди об’єктивними чинниками: неявкою учасників, великою кількістю потерпілих або складністю провадження.
Однак у 2025 році Рада вчергове продемонструвала жорсткіший підхід, який Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) оцінила неоднозначно:
Позиція ВРП полягає в тому, що суддя, усвідомлюючи значний суспільний інтерес до справ Євромайдану, зобов’язаний вживати екстраординарних заходів для забезпечення розгляду. Якщо у справі 78 потерпілих, серед яких народні депутати та журналісти, і процес систематично висвітлюється в медіа, просте відкладення засідань через неявку адвокатів вважається недостатнім.
В одній із справ Дисциплінарна палата спочатку не побачила проступку в затягуванні справи, але сама ВРП під час перегляду визнала це помилкою. Рада постановила, що систематичне відкладення, яке призвело до спливу строків давності та закриття провадження стосовно обвинуваченого, є дисциплінарним проступком за п. 2 ч. 1 ст. 106 Закону «Про судоустрій і статус суддів».
Найбільша неоднозначність проявляється у тому, як різні органи трактують схожі обставини. Узагальнення фіксує, що ВП ВС прямо вказала Раді на неоднаковість підходу до встановлення ознак проступку судді.
ВП ВС зазначила, що ВРП іноді оцінює лише тривалість процесу, не аналізуючи конкретні дії судді в контексті кожної окремої затримки.
Суд наголосив, що висновки про правомірність судового рішення (зокрема у справах Майдану) повинні виноситися в процесуальному порядку, а не дисциплінарним органом, який іноді фактично здійснює «ревізію» рішення замість оцінки поведінки.
ВРП намагалася притягнути до відповідальності суддів за порушення прав людини, не доводячи наявності конкретної шкоди, що виникла саме через дії судді, а не через об’єктивну складність справи чи медичні показники учасників.
Через відсутність єдиного стандарту, судді у «справах Майдану» часто стають заручниками ситуації. З одного боку, Дисциплінарні палати можуть застосовувати більш м’які стягнення, вважаючи затримки наслідком навантаження. З іншого боку, пленарний склад ВРП може змінити це на суворіше покарання — відсторонення від правосуддя з направленням на навчання до Національної школи суддів.
Узагальнення показує, що ВРП намагається сформувати стандарт активної ролі судді у резонансних справах. Проте неоднозначність залишається: ВП ВС продовжує скасовувати рішення Ради через неправильну кваліфікацію та порушення принципу пропорційності.
Чи враховані всі справи: «ідеальна картинка» чи об’єктивність?
Узагальнення підготовлене за результатами рішень, ухвалених до 18 червня 2026 року. Воно включає як позитивні приклади, де ВРП виявила позапроцесуальне спілкування або виправдовування агресії РФ, так і випадки, де ВРП скасовувала рішення палат через відсутність вини судді. Однак у тексті відчувається певний інституційний ухил.
Рада детально описує свої успіхи у боротьбі з «суддями-колаборантами» та тими, хто набув іноземне громадянство.
Так, наприклад, Велика Палата наголосила, що Рада не може застосовувати жорсткий формальний підхід до учасників дисциплінарного провадження, якщо причиною пропуску строку стало несвоєчасне виготовлення або надсилання повного тексту рішення Дисциплінарної палати. Суд підкреслив, що несправедливо вимагати від заявників бездоганного дотримання строків, коли затримки виникли з вини самого дисциплінарного органу.
Саме з цих підстав Велика Палата скасувала ухвалу ВРП від 23 січня 2025 року, якою Рада відмовила у поновленні строку, застосувавши суто формальний «математичний» підхід до його обчислення. Під час повторного розгляду ВРП вже була змушена врахувати активні дії заявника, який послідовно намагався отримати повний текст рішення.
Хоча у висновках Узагальнення ВРП відобразила цю правову позицію Верховного Суду, вона подана лише як судова практика. Водночас документ не містить визнання того, що несвоєчасне виготовлення та надсилання рішень може свідчити і про проблеми в роботі самої Вищої ради правосуддя чи її секретаріату.
Узагальнення ВРП демонструє прагнення до уніфікації дисциплінарної практики, однак рішення Великої Палати Верховного Суду показують, що ключові дискусії ще далекі від завершення. Насамперед ідеться про розмежування суддівської помилки та дисциплінарного проступку, межі дискреції дисциплінарного органу й неприпустимість підміни дисциплінарним провадженням апеляційного чи касаційного перегляду судових рішень. Саме ці питання, а не статистика, визначатимуть подальший розвиток дисциплінарної практики.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
