Відповідальність директорів за помилки: коли суд може втручатися у бізнес-рішення керівників компаній
Доктринальну основу відповідальності посадових осіб, яка виходить за межі суто формального дотримання закону чи статуту, становлять фідуціарні обов’язки та «правило ділового рішення» (business judgment rule). Оскільки Верховний Суд активно використовує джерела «м’якого права», насамперед Принципи корпоративного врядування Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і міжнародні стандарти корпоративного врядування, ці концепції заслуговують на окрему увагу. Саме вони дедалі частіше слугують критеріями, за допомогою яких суд оцінює складність управлінських рішень, межі допустимого підприємницького ризику та добросовісність поведінки посадових осіб.
Про застосування Верховним Судом «правила ділового рішення», використання Принципів корпоративного врядування ОЕСР як джерела «м’якого права» та їх вплив на формування сучасних стандартів належної поведінки посадових осіб – розповіли в управлінні аналітичної та правової роботи КГС ВС департаменту аналітичної та правової роботи Апарату ВС:
«Так, у постанові КГС ВС від 21.07.2021 у справі № 910/12930/18 колегія суддів погодилася з доводами скаржника про те, що акти рекомендаційного характеру можуть застосовуватися судами при оцінці дій або бездіяльності відповідачів. Суд зазначив, що у сфері банківської діяльності такими документами є не лише Методичні рекомендації, а й Принципи корпоративного врядування ОЕСР, ухвалені Радою ОЕСР у 1999 році та вже застосовані ВП ВС у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18.
Принципи корпоративного врядування ОЕСР визначають ключові фідуціарні обов’язки директорів. Насамперед це обов’язок дбайливого ставлення – діяти добросовісно в інтересах розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним. Другим є обов’язок лояльності, який вимагає уникати конфлікту інтересів та ухвалювати рішення виключно в інтересах товариства.
Особливістю цих міжнародних стандартів є те, що вони діють за принципом «виконуй або поясни» (comply or explain). Іншими словами, якщо поведінка посадової особи відхиляється від рекомендованої практики, вона повинна пояснити суду причини такого відступу. За відсутності переконливого пояснення таке відхилення може бути розцінене як порушення фідуціарних обов’язків.
Саме тому, вирішуючи питання про те, чи діяли керівники в найкращих інтересах банку, суд має враховувати не лише положення законів і підзаконних нормативних актів, а й джерела «м’якого права» – міжнародні рекомендації, узагальнення найкращих практик, ділові звичаї тощо.
Подальший розвиток цього підходу простежується у постанові КГС ВС від 20.11.2025 у справі № 910/8222/20. Суд звернув увагу на доктринальний підхід, відповідно до якого тлумачення фідуціарних обов’язків здійснюється через механізм подвійного контролю: ex ante – шляхом визначення стандартів належної поведінки посадових осіб через гнучко сформульовані фідуціарні обов’язки, та ex post – коли суд оцінює, чи були ці обов’язки виконані належним чином у конкретній ситуації.
Водночас ВС у постанові від 29.05.2024 у справі № 910/15260/18 приділив окрему увагу «правилу ділового рішення» (business judgment rule), яке сформувалося у світовій корпоративній доктрині та судовій практиці. За загальним правилом суди не повинні покладати відповідальність на директорів за ухвалення бізнес-рішень лише тому, що згодом вони виявилися невдалими. Якщо інше не доведено, презюмується, що директори діяли на підставі достатньої інформації, добросовісно та в інтересах товариства.
Проте це правило не є абсолютним. Воно не захищає очевидно нерозумні чи абсурдні рішення, які не мають належного обґрунтування. Саме такий висновок викладено у постанові КГС ВС від 10.01.2024 у справі № 911/266/22.
Показово, що у 2023 році «правило ділового рішення» було офіційно закріплено й у новій редакції Принципів корпоративного врядування G20/OECD. Підпринцип V.A.1 передбачає, що члени правління та керівництво повинні бути захищені від судового переслідування, якщо рішення ухвалено добросовісно та з належною процедурною обачністю.
Отже, «правило ділового рішення» передбачає, що посадова особа повинна діяти: по-перше, в інтересах товариства; по-друге, добросовісно та без особистої заінтересованості; по-третє, з належною обачністю, ухвалюючи виважені та усвідомлені рішення. Саме тому це правило захищає лише тих керівників, які не перебувають у конфлікті інтересів і діють виключно в інтересах компанії.
Водночас судовий контроль не виключається. Суд може перевіряти управлінські рішення тоді, коли встановлено обставини, що свідчать про порушення посадовою особою своїх обов’язків, зокрема про недобросовісність, недбалість, порушення фідуціарних обов’язків або ухвалення рішень без належної інформаційної основи.
У теорії корпоративного права для застосування «правила ділового рішення» традиційно виділяють три ключові складові:
- посадова особа повинна зібрати та проаналізувати всю необхідну для ухвалення рішення інформацію;
- рішення має ухвалюватися за відсутності конфлікту інтересів;
- саме рішення повинно бути раціональним і не виглядати очевидно нерозумним або абсурдним з позиції іншої розумної особи, яка діяла б за аналогічних обставин, володіючи відповідним обсягом інформації.
ВС також звертає увагу на ще один важливий аспект: неспроможність посадової особи пояснити мотиви своїх рішень, які спричинили збитки підприємству, сама по собі може свідчити про недобросовісність її поведінки. Подібний висновок міститься у постанові ВП ВС від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16.
Саме тому суди мають з’ясовувати не лише відповідність дій керівників інтересам товариства, а й те, чи доводили вони економічну доцільність та обґрунтованість своїх рішень, а також чи не вийшли за межі розумного підприємницького ризику.
Водночас вина у таких спорах розуміється як невжиття посадовою особою всіх належних заходів для запобігання заподіянню шкоди. Саме тому відповідачі повинні доводити відсутність своєї вини, підтверджуючи, що вони діяли добросовісно, розумно та вжили всіх можливих заходів для запобігання негативним наслідкам.
Як зазначив КГС ВС у постанові від 10.04.2025 у справі № 910/3782/21, якщо позивач спростовує презумпцію належного виконання посадовою особою хоча б за одним із критеріїв, це свідчить про неналежне виконання фідуціарних обов’язків. У такому разі саме відповідач повинен довести, що він діяв в інтересах товариства.
Аналіз практики ВС дає підстави констатувати, що міжнародні стандарти ОЕСР, насамперед Принципи корпоративного врядування, сьогодні відіграють фундаментальну роль у формуванні підходів до вирішення спорів про відповідальність посадових осіб. Їх значення проявляється у кількох ключових аспектах.
- Доктринальна основа фідуціарних обов’язків.
Верховний Суд використовує Принципи ОЕСР для розкриття змісту фідуціарних обов’язків директорів, які виходять далеко за межі формального виконання посадових інструкцій. Саме на їх основі конкретизуються обов’язок дбайливого ставлення та обов’язок лояльності як базові стандарти поведінки посадової особи.
- Легітимізація «правила ділового рішення».
Стандарти ОЕСР слугують основою для обґрунтування того, чому суд не повинен оцінювати бізнес-рішення з позиції їх комерційної успішності вже після їх реалізації. Судове втручання виправдане лише тоді, коли рішення є очевидно нерозумним, необґрунтованим або абсурдним.
- Джерело «м’якого права» та принцип «виконуй або поясни».
ВС розглядає Принципи ОЕСР як джерело «м’якого права», яке допомагає оцінити належність поведінки керівника. Якщо посадова особа відступає від рекомендованих міжнародних стандартів, вона повинна обґрунтувати причини такого відступу. Відсутність пояснення може свідчити про порушення нею фідуціарних обов’язків.
- Критерій оцінки добросовісності та розумності.
Стандарти ОЕСР допомагають суду застосовувати ст. 92 ЦК України, оцінюючи не лише формальну сторону (дотримання статуту), а й якість управлінської діяльності. Це дозволяє суду встановити протиправність дій навіть тоді, коли директор формально не порушив закон, але діяв нерозумно або у власних інтересах.
Отже, міжнародні стандарти ОЕСР стали для ВС не просто орієнтиром, а ефективним інструментом тлумачення таких оціночних категорій, як «добросовісність» і «розумність». Саме вони формують сучасний еталон належної поведінки посадових осіб у корпоративних правовідносинах та дедалі більше впливають на розвиток української судової практики у сфері корпоративного врядування».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
