Втратили документи через окупацію: Верховний Суд пояснив, коли факт проживання можна довести через суд
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 липня 2026 року у справі № 522/17560/23 розглянув питання щодо встановлення факту постійного проживання на території України як юридичного факту, необхідного для подальшого оформлення громадянства України або дозволу на імміграцію.
Питання підтвердження проживання на території України до 24 серпня 1991 року набуває особливого значення у справах, коли необхідні архівні документи залишилися на тимчасово окупованих територіях і їх отримання є об’єктивно неможливим. У таких випадках судова практика визначає межі застосування окремого провадження та умови, за яких юридичний факт може бути встановлений судом.
Обставини справи
Заявниця звернулася до суду із заявою про встановлення факту її постійного проживання на території України у період з 17 липня 1985 року по 5 квітня 1988 року.
Вона зазначала, що з літа 1985 року проживала в Україні, була зареєстрована у місті Макіївка Донецької області, а згодом виїхала до Грузії, де зареєструвала місце проживання, однак продовжувала навчатися та проживати в Україні. Встановлення відповідного факту було необхідне їй для отримання паспорта громадянина України або посвідки на постійне проживання.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відомості про проживання заявниці підтверджуються паспортом СРСР із відмітками про прописку та виписку, трудовою книжкою, дипломом про закінчення Макіївського інженерно-будівельного інституту, а також іншими доказами.
ГУ ДМС України в Одеській області оскаржило рішення, посилаючись, зокрема, на те, що заявниця не використала адміністративний порядок оформлення громадянства, між сторонами існує спір про право, а подані документи викликають сумніви щодо їх справжності.
Позиція Верховного Суду
ВС вказав, що відповідно до пункту 44 Порядку, у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій надали належну обґрунтовану оцінку поданим доказам постійного проживання заявниці на території України у період з 17 липня 1985 року по 05 квітня 1988 року у їх сукупності, урахували мету встановлення зазначеного юридичного факту, а також неможливість його підтвердження іншим чином, у зв’язку з чим дійшли загалом обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для встановлення факту, що має юридичне значення, у судовому порядку.
ВС вказав, що посилання ГУ ДМС України в Одеській області про наявність сумнівів у справжності поданих заявницею документів були обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на відсутність відповідних клопотань про проведення судових експертиз.
Однак заяв про витребування оригіналів таких доказів в порядку частини шостої статті 95 ЦПК України заявлено не було. Отримані на запити суду відповіді були враховані при оцінці доказів у їх сукупності та з урахуванням принципу балансу вірогідностей.
Окремо Верховний Суд наголосив на межах перегляду справи касаційною інстанцією і зазначив, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Щодо тверджень про передчасність звернення до суду та існування спору про право Верховний Суд зазначив, що посилання ГУ ДМС України в Одеській області на відсутність підстав для встановлення заявленого факту в порядку окремого провадження у зв’язку з невикористанням заявницею досудового порядку оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням, а також наявності спору про право є необґрунтованими.
Суд звернув увагу, що заявниця позбавлена можливості надати документ, який підтверджує факт її постійного проживання на території України, оскільки місто Макіївка перебуває в окупації, а частина витребуваних судом документів не була надана саме через недоступність архівів.
Також Верховний Суд зазначив, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти повинні мати юридичне значення; встановлення факту не пов’язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує відповідний факт; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Крім того, Суд окремо наголосив, що заперечення суб’єкта владних повноважень про те, що факт не підтверджений належними доказами, не свідчать про існування спору про право.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін.
Суд фактично підтвердив, що якщо особа не може підтвердити факт постійного проживання документами через тимчасову окупацію території, цей факт може бути встановлений судом у порядку окремого провадження. Самі лише заперечення органу ДМС щодо достатності доказів не свідчать про наявність спору про право.
Також читайте про те, як після втрати паспорта у Бахмуті жінці через суд довелося доводити факт проживання в Україні станом на 1991 рік: що вирішив ВС.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
