Суддя не скористалася правом не з’явитися на іспит в рамках кваліфоцінювання через хворобу: Велика Палата висловила позицію щодо рішення ВККС про звільнення судді

Велика Палата Верховного Суду розглянула справу №9901/61/19  звільненої за результатами кваліфоцінювання судді Кілійського районного суду Одеської області Наталії Манжос.

При цьому, звільнено її було не за результатами перевірки морально-етичних критеріїв, а за непроходження із достатнім балом анонімного письмового тестування та практичного завдання. Низький бал екссуддя обгрунтувала хворобливим станом.

Цікаво, що з рішення ВП ВС випливає те, що якби суддя, пославшись на такий свій стан, не пішла на цей етап кваліфоцінювання, то змогла б уникнути звільнення. Той же факт, що вона за власною волею вирішила складати іспит у хворобливому стані, не дає ВП ВС змоги переглянути рішення ВККС.

Обставини справи

Отже, 7 липня 2022 року ВП ВС відмовила їй у задоволенні апеляційної скарги на рішення Касаційного адміністративного суду.

При цьому низка суддів ВП ВС, включно із доповідачем, висловили окремі думки.

Обставини цієї справи полягали у такому.

У лютому 2019 року екссуддя Кілійського районного суду Одеської області Наталія Манжос звернулася до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС та ВРП, у якому просила:

- визнати протиправним і скасувати рішення ВККС від 21 грудня 2018 року про звільнення з посади судді;

- визнати незаконним і скасувати рішення ВРП від 25 червня 2020 року № 1973/0/15-20;

- зобов`язати ВККС повторно призначити кваліфікаційне оцінювання стосовно неї.

Зазначила, що відповідно до рішення ВККС анонімне тестування і складення практичного завдання в межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих судів було призначено на 27 серпня 2018 року. Але в період з 23 по 28 серпня 2018 року позивачка була на лікарняному, свідченням чого є листок тимчасової непрацездатності, про що й повідомила Комісію, але відповіді не отримала. Взяла участь у зазначеному оцінюванні та за результатами анонімного письмового тестування та за виконання практичного завдання набрала 43,875 та 63 бали відповідно.

21 грудня 2018 року Комісія ухвалила спірне рішення. Позивачка звернулась до ВККС із заявою про перегляд результатів тестування і виконаного практичного завдання, оскільки у період з 23 по 28 серпня 2018 року була на лікарняному, проте відповіді на це звернення теж не отримала.

Наталія Манжос вважала, що та обставина, що їй не встановили нових строків кваліфікаційного оцінювання з огляду на її стан здоров`я, свідчить про протиправність спірного рішення ВККС.

Також позивачка зауважила, що спірне рішення ВККС не містить мотивів його ухвалення, в ньому не зазначено, за яким конкретно критерієм позивачка як суддя не відповідає займаній посаді, а сама процедура кваліфікаційного оцінювання не відповідає задекларованій меті його проведення.

Вважає, що оскаржувані рішення ВККС та ВРП є протиправними, оскільки незаконною є процедура кваліфікаційного оцінювання через залучення до проведення оцінювання особи поза її бажанням. Порушення Комісією процедури під час прийняття рішення щодо проведення стосовно позивачки оцінювання впливає на законність прийнятих відповідачами рішень про невідповідність позивачки займаній посаді та її звільнення.

Позивачка звернула увагу також на те, що на законодавчому рівні не визначено порядку ухвалення рішення про звільнення судді за результатами кваліфікаційного оцінювання і ця обставина унеможливлює перевірку відповідності дій ВРП вимогам закону в частині повноважень цього органу під час звільнення судді з підстави визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді.  

Зазначила, що підставою для ухвалення спірного рішення ВРП від 25 червня 2020 року по суті є результати оцінювання, а не проступок чи поведінка, яка несумісна зі статусом судді. Переконує, що такий підхід є неприйнятним, посягає на гарантії суддівської незалежності та суперечить керівним принципам, настановам і висновкам Консультативної ради європейських суддів, задекларованим, зокрема, у її Висновку № 17 (2014).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 15 червня 2021 року відмовив у задоволенні позову (судді Смокович М. І., Губська О. А., Кашпур О. В., Уханенко С. А., Шевцова Н. В.).

Судове рішення мотивовано тим, що:

- Наталія Манжос, будучи обізнаною з вимогами Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, що надають судді право не з`явитись у призначений для кваліфікаційного оцінювання день для складення іспиту в разі наявності на те поважних причин, таким правом не скористалась та брала участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання з визначенням результату одного з його етапів - виконання практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання;

- посилання позивачки на порушення її прав як хворої особи під час залучення її до проведення оцінювання є безпідставними, оскільки для проходження процедури кваліфікаційного оцінювання позивачка з`явилась самостійно та за власною волею;

- оскаржуване рішення ВРП прийнято її повноважним складом, підписано всіма членами ВРП, які брали участь у його ухваленні, та містить посилання на визначені Конституцією України та законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, тощо.

Не погодившись, екссуддя звернулась до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що правильним є висновок суду першої інстанції про те, що, оскільки позивачка не набрала мінімально допустимого бала за складання анонімного письмового тестування, вона вважається такою, що не підтвердила своєї професійної компетентності на етапі іспиту загалом, а тому не може бути допущена до наступного етапу кваліфікаційного оцінювання.

До того ж Велика Палата Верховного Суду вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що Наталія Манжос не скористалася наданим їй пунктом 13 розділу ІІІ Положення правом не проходити кваліфікаційне оцінювання 27 серпня 2018 року у непрацездатному стані, підтвердженням чого є лист непрацездатності.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що стверджуване порушення ВККС її прав у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю не знайшло свого підтвердження, оскільки, як установив суд, позивачка, незважаючи на наявність у неї поважних причин та нормативно визначеної можливості не проходити кваліфікаційне оцінювання 27 серпня 2018 року, вирішила складати іспит, що свідчить про її власне волевиявлення. Інакше кажучи, позивачка вирішила не використовувати своє право, але коли дізналася про результат кваліфікаційного оцінювання, то почала наводити аргументи на захист своїх прав, щоб не зазнати негативних наслідків указаного результату.

«На думку Великої Палати Верховного Суду, така поведінка позивачки не є добросовісною. Позивачка знала зміст пункту 13 розділу ІІІ Положення, яке, як зазначено вище, надає судді право не з`явитись у призначений для кваліфікаційного оцінювання день для складання іспиту в разі наявності на те поважних причин, однією з яких може бути тимчасова непрацездатність. Це право збалансовує обов`язок пройти кваліфікаційне оцінювання у визначений ВККС період. Тобто воно спрямоване на забезпечення справедливого балансу інтересів тих суддів, які повинні пройти кваліфікаційне оцінювання, але не мають поважних причин не з`явитися для складання іспиту, з тими суддями, які теж повинні пройти кваліфікаційне оцінювання, але мають поважні причини не складати іспит у визначений для них день.

Зазначеним правом позивачка не скористалась і за власним бажанням взяла участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання та з`явилася у визначений день для складання іспиту, результат якого її не задовольнив і зумовив настання негативних наслідків. Погоджуючись пройти відповідну процедуру оцінювання, позивачка як суддя мала б передбачити, що його наслідки можуть бути як позитивними, так і негативними.

Вона не могла не усвідомлювати наслідків, що можуть настати через негативний результат за кваліфікаційний іспит.

Вочевидь небажання скористатися правом не з`явитися для складання іспиту у день його проведення з огляду на той стан, що міг бути оцінений як поважна причина такої неявки, не створює можливості повторно пройти кваліфікаційне оцінювання. Створення такої можливості було б невідповідним, непропорційним, несправедливим щодо інших суддів, які, як і позивачка, теж отримали негативний результат за іспит», - зауважила ВП ВС.

Тому Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновки колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що екссуддя «була не тільки ознайомлена з вимогами законодавства щодо необхідності проходження кваліфікаційного оцінювання, а й погодилась пройти відповідну процедуру оцінювання та як суддя мала передбачити, що наслідки такого оцінювання можуть бути як позитивні, так і негативні, а тому оскаржуваним рішенням відповідача не було порушено вимог статті 8 Конвенції, оскільки таке рішення в повній мірі відповідає критеріям «якості закону».

Отже, ВП ВС апеляційну скаргу Наталії Манжос залишила без задоволення.

Окремі думки

Суддя Великої Палати Верховного Суду Юрій Власов не погодився з прийнятою постановою Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

«Стосовно доводів скаржниці про раптове погіршення стану її здоров`я під час письмового тестування 27 серпня 2018 року, що, за її словами, суттєво ускладнило подальше складення іспиту і мало вирішальне значення при отриманні незадовільного результату, поставивши її у нерівне становище з іншими суддями.

Суд першої інстанції, відхиляючи зазначені аргументи позивачки, виходив з того, що відповідно до листка непрацездатності ОСОБА_1 була на лікарняному з 23 по 28 серпня 2018 року, що відповідно до пункту 13 розділу ІІІ Положення могло вважатися однією з поважних причин неявки судді для проходження кваліфікаційного оцінювання, призначеного на 27 серпня 2018 року, при цьому стан її здоров`я погіршився до зазначеної дати, однак, позивачка не скористалася правом не з`являтися на оцінювання у непрацездатному стані і вирішила все таки взяти в ньому участь, відповідно отриманий нею результат є наслідком її волевиявлення, не може бути підставою для скасування оспорюваних рішень і не створює можливості повторно пройти кваліфікаційне оцінювання.

Вважаю цей висновок необґрунтованим, оскільки він заснований на неповному з`ясуванні обставин справи.

Відповідно до листка непрацездатності (серія АДЖ № 665752), копію якого долучено до матеріалів справи, ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 23 по 28 серпня 2018 року у зв`язку з гострою респіраторною вірусною інфекцією.

Відповідно до пункту 13 розділу ІІІ Положення неявка судді для проходження кваліфікаційного оцінювання у встановлені Комісією строки за відсутності поважних причин такої неявки є підставою для ухвалення рішення про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді або невідповідності судді займаній посаді.

Поважними причинами неявки судді для проходження кваліфікаційного оцінювання є обставини, настання яких не залежить від волі судді і які перешкоджають участі судді у кваліфікаційному оцінюванні та підтверджуються відповідними документами.

Про причини неявки суддя зобов`язаний письмово повідомити Комісію протягом п`яти робочих днів після виходу на роботу або припинення дії обставин, які були причиною неявки на кваліфікаційне оцінювання, а також звернутися до Комісії з письмовою заявою для встановлення строків проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання.

Непідтвердження суддею відповідності займаній посаді в силу неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання без поважних причин є підставою для внесення Комісією до Вищої ради правосуддя подання з рекомендацією про звільнення судді з посади.

Проте ключовий аргумент позивачки стосувався не наявності у неї листка непрацездатності і перебування на лікарняному (з 23 по 28 серпня 2018 року) під час складання іспиту (27 серпня 2018 року), як помилково вважав суд першої інстанції, навпаки, ОСОБА_1 стверджувала, що 27 серпня 2018 року вона вирішила взяти участь у кваліфікаційному оцінюванні саме тому, що стан її здоров`я після п`яти днів лікування, як їй здавалося, покращився, проте після початку тестування стався рецидив, вона відчула суттєве погіршення здоров`я, водночас нормами Положення не визначено механізму дій у ситуації, якщо після початку іспиту виникли обставини, що значно ускладнюють або навіть унеможливлюють продовження його складання.

Суд першої інстанції залишив це поза увагою та не надав жодної оцінки зазначеним доводам.

Посилання суду на те, що ОСОБА_1 не скористалася пунктом 13 розділу ІІІ Положення і за власним волевиявленням прибула до ВККС для проходження кваліфікаційного оцінювання, є помилковими в контексті встановлених обставин, оскільки названа норма, з огляду на її зміст, є застосовною виключно до випадків неприбуття учасника для проходження оцінювання з причин, що заздалегідь відомі судді, водночас не поширюється на випадки, якщо певні обставини, які не залежать від волі судді, виникли вже під час його проходження.

ОСОБА_1 акцентувала увагу на тому, що повідомила про погіршення самопочуття працівника ВККСУ, однак отримала відповідь, що якщо вона залишить місце проведення іспиту, то отримає нуль балів. У зв`язку з цим позивачка була змушена залишитися та продовжити відповідати на тестові запитання, незважаючи на незадовільний стан здоров`я.

Наявність наведених симптомів підтверджується медичною випискою.

Таким чином, саме відсутність нормативно визначеного порядку дій учасника кваліфікаційного оцінювання і членів Комісії за обставин, що склалися в цій справі, є основним питанням, яке суд першої інстанції мав дослідити у межах спірних правовідносин у контексті доводів позивачки про наявність правових підстав для скасування оспорюваних рішень у зв`язку із суттєвим погіршенням здоров`я саме під час іспиту, що значно ускладнювало його складення, та нерівністю становища, у якому вона опинилася порівняно з іншими суддями у зв`язку із цим.

На мою думку, відсутність такого нормативного механізму не можна вважати незначним недоліком, оскільки в умовах визначення здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями, результатом чого, як у розглядуваній справі, може бути звільнення судді з посади, це порушує баланс інтересів тих суддів, які в силу непереборних обставин, що виникли вже у ході оцінювання і не залежали від їх волі, опинилися в суттєво складнішому становищі, порівняно із тими суддями, які не мали відповідного впливу таких обставин.

У цьому контексті наголошую на тому, що рішення, наслідком якого може бути звільнення судді з посади, повинне бути насамперед об`єктивним та в повній мірі висвітлювати інформацію щодо професійної, особистої, соціальної компетентності судді, його здатності підвищувати свій фаховий рівень та здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня, відповідності судді етичним та антикорупційним критеріям.

На користь такого висновку свідчить також Пояснювальна записка до Європейської хартії про статус суддів від 10 липня 1998 року, в пункті 7.1 якої указано, що особливо пильно та уважно слід ставитися до формулювання умов, за наявності яких припиняється перебування судді на посаді. Важливо мати вичерпний перелік підстав для засвідчення нездатності судді продовжувати роботу на посаді.

Як зазначено у пункті 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17 листопада 2010 року на 1098 засіданні заступників міністрів, якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватись на об`єктивних критеріях.

Подібні за змістом положення закріплено і в параграфах 31-35 Висновку № 17 (2014) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про оцінювання роботи суддів, якості правосуддя та повагу до незалежності судової влади від 24 жовтня 2014 року, де зазначено, що оцінювання судді повинне ґрунтуватися на об`єктивних критеріях.

Такі критерії повинні в основному складатись із якісних показників, але також можуть включати в себе кількісні показники. У кожному випадку показники, які використовуються, повинні надавати змогу оцінювачам розглянути всі аспекти, з яких складається належна продуктивність суддів. Дуже важливо, щоб в усіх елементах індивідуального оцінювання існувала процедурна справедливість (параграф 49 Висновку № 17).

Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення від 01 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява № 37801/97, пункт 36).

Всупереч наведеному, у розглядуваній справі висновок щодо нездатності подальшого здійснення суддею ОСОБА_1 її професійної діяльності та невідповідності займаній посаді зроблено за умов недотримання процедурної справедливості, а оцінка, яку отримала суддя за результатами іспиту, не може бути визнана такою, що ґрунтувалася на об`єктивних критеріях, оскільки як ВККСУ, так і ВРП залишили без будь-якого реагування посилання ОСОБА_1 на те, що під час проходження кваліфікаційного оцінювання виникли обставини, що значно обмежили її у можливості подальшого проходження оцінювання на рівні з іншими суддями, попри це вона була змушена його продовжити з огляду на відсутність нормативно визначеного порядку дій у подібній ситуації та попередження її про те, що у випадку залишення місця проведення іспиту вона отримає нуль балів.

Наведені обставини дають підстави стверджувати, що оспорюване рішення ВККСУ було прийнято із недотриманням справедливого балансу між результатом, на досягнення якого спрямоване проведення оцінювання здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, та фактичною оцінкою, яку позивачка отримала з урахуванням обставин, які не дозволяли об`єктивно встановити відповідність позивачки визначеним у законі критеріям.

З огляду на викладене вважаю, що Велика Палата Верховного Суду мала б скасувати оскаржуване рішення ВККСУ від 21 грудня 2018 року № 1987/ко-18, оскільки встановлена цим рішенням невідповідність судді займаній посаді не могла бути визнана обґрунтованою.

Ураховуючи, що оскаржуване рішення ВРП від 25 червня 2020 року № 1973/0/15-20 про звільнення позивачки з посади ухвалено на підставі згаданого рішення ВККСУ та з урахуванням зроблених Комісією висновків щодо невідповідності позивачки займаній посаді, зазначене рішення також підлягало скасуванню Великою Палатою Верховного Суду.

За цих обставин, на мою думку, з метою реального відновлення порушеного права позивачки слід було зобов`язати ВККСУ призначити повторне оцінювання на відповідність судді Кілійського районного суду Одеської області ОСОБА_1 займаній посаді», - зазначив суддя в окремій думці.

Прикметно, що до цього рішення були висловлені окремі думки інших суддів ВП ВС, серед них - і доповідача по справі екссудді Олександра Прокопенко.

«Якщо брати до уваги історичний контекст уведення кваліфікаційного оцінювання, яке з погляду держави, принаймні з позиції її представників перед членами Венеціанської комісії, диктувалося насамперед бажанням відновити довіру суспільства до чесності або компетентності судових органів, подолати й усунути проблеми з корупцією в судах, а також з некомпетентністю працівників судових органів, які виникли чи посилилися внаслідок політичного впливу на призначення суддів у попередній період, то в сенсі досягнення мети відновлення довіри суспільства до судової влади й виявлення працівників судових органів, які своїми непрофесійними діями, неетичною поведінкою чи іншим встановленим законом чином дискредитували правосуддя, заплямували чесне ім`я судді, підірвали довіру до судової системи та правосуддя, кваліфікаційне оцінювання є чи може бути тією формою (способом, механізмом), що має забезпечити досягнення такої мети, зможе виявити суддів, які шкодять правосуддю, виявити індивідуальні (персональні) вагомі чинники, які свідчитимуть про несумісність їхніх дій зі статусом судді й міститимуть передбачені частиною шостою статті 126 Конституції України підстави для звільнення таких суддів з посад.

Судження чи висновки уповноважених органів, які покликані проводити кваліфікаційне оцінювання, поза підставами для звільнення судді, що встановлені Основним Законом України, не можуть бути підставами для такого звільнення в жодній з якостей; не можуть вони бути винятковими, особливими, окремими чи тимчасовими підставами звільнення. Не повинна визнаватися для такого звільнення й зазначена в підпункті 4 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України підстава виявлення за результатами кваліфікаційного оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання.

З огляду на викладене вважаємо, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 15 червня 2021 року необхідно було скасувати й ухвалити нове рішення, яким вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування рішення ВРП від 25 червня 2020 року № 1973/0/15-20 задовольнити», - зазначили судді.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.