Міноборони вважало, що шляхом відмови виконало рішення суду про обов’язок розглянути документи для призначення грошової допомоги військовослужбовцю: що вирішив Верховний Суд

Врахування суб`єктом владних повноважень правової оцінки спірного питання, наданої судом у рішенні за результатами розгляду адміністративної справи, є обов`язком такого суб`єкта в силу процесуального закону. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 4 травня 2023 року по справі №760/1899/17.

Обставини справи

У січні 2017 року позивач звернувся до Солом`янського райсуду Києва з позовом до Міністерства оборони України, якому просив:

• визнати протиправними дії відповідача щодо непризначення йому одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності ІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби,
• стягнути з відповідача на його користь одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;
• зобов`язати відповідача призначити і виплатити йому одноразову грошову допомогу у разі настання інвалідності ІІ групи.

Районний суд рішенням від 29.05.2018 позов задовольнив частково, визнав неправомірною бездіяльність Міноборони; зобов`язав Міноборони розглянути подані документи для призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності ІI групи, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 24.01.2019 відмовив у відкритті апеляційного провадження за скаргою Міноборони.

22.04.2019 до Солом`янського районного суду від позивача надійшла заява в порядку статті 383 КАС України, в якій останній просив:

• розглянути заяву в порядку спеціальної процедури, що встановлена статтею 383 КАСУ, та постановити ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 КАСУ;
• визнати протиправним рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 25.03.2019;
• зобов`язати Міноборони вжити заходи щодо усунення порушень пункту 9 частини першої статті 129, статті 129-1 Конституції України шляхом розгляду питання щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ (другої) групи інвалідності та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду;
• зобов`язати Міноборони подати до Солом`янського районного суду Києва звіт про вжиті заходи щодо усунення встановлених порушень.

Солом`янський райсуд ухвалою від 13.05.2019 залишив без задоволення заяву позивача.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 5.12.2019 скасував ухвалу Солом`янського районного суду, прийняв окрему ухвалу, якою заяву позивача задовольнив частково:

• визнав протиправним рішення про відмову у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги, оформлене пунктом 24 протоколу засідання комісії Міністерства оборони;
• зобов`язав Міноборони повторно розглянути заяву та прийняти відповідне рішення на виконання рішення Солом`янського районного суду від 29.05.2018.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Міноборони подало касаційну скаргу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29.05.2018, серед іншого, було зобов`язано Міноборони України розглянути подані позивачем документи для призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням інвалідності ІI групи, що настала внаслідок виконання обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до  Порядку №975 та статей 16 - 16-3   Закону № 2011-XII, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Цим судовим рішенням встановлено, що 23.08.2016 позивач отримав первинно ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюваннями, пов`язаними із виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою МСЕК від 23 серпня 2016 року;   позивач надав усі належні документи до уповноваженого органу Міністерства оборони та безпосередньо до самого відповідача - розпорядника бюджетних коштів для прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності; з 23.08.2016 позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII та Порядку № 975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності IІ групи.

Отже правові висновки суду першої інстанції ґрунтуються на визнанні права позивача на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII та Постанови КМУ № 975 у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, внаслідок цього з урахуванням виключних повноважень Міністерства оборони України на прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги, суд зобов`язав відповідача прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків, викладених у рішенні.

Вказане судове рішення від 29.05.2018 набрало законної сили 24.01.2019.

Водночас, на виконання зазначеного судового рішення, комісією Міністерства оборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, викладене у пункті 24 протоколу засідання комісії від 22.03.2019.

Рішення, прийняте Міноборони на виконання судового рішення у цій справі, мотивовано тим, що заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини порушення, які передбачено п. 11 Порядку № 975.

Проте судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що викладеним у протоколі від 22.03.2019 за № 36 підставам для відмови у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги вже була надана оцінка судом у межах цієї справи.

Отже, зміст рішення, оформленого пунктом 24 протоколу 22.03.2019 № 36, свідчить, що відповідачем не були враховані висновки суду у цій справі.

Відповідно до пункту 4 частини другої, частини четвертої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкт владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, колегія суддів Верховного Суду погоджується із позицією суду апеляційної інстанції, що врахування суб`єктом владних повноважень правової оцінки спірного питання, наданої судом у рішенні за результатами розгляду адміністративної справи, є обов`язком такого суб`єкта в силу наведених вище вимог процесуального закону.

Проте відповідач проігнорував висновки суду, що викладені в рішенні Солом`янського районного суду від 13.05.2018, яке набрало законної сили, та прийняв рішення, протилежне тому, яке повинен був прийняти.

Правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі №760/3142/17, і колегія суддів у цій справі не вбачає підстав відступати від такої.

Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Відтак, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.11.2019 у справі №802/1933/18-а.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він має права звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що оскільки є таке, що набрало законної сили судове рішення з того самого фактичного предмету спору (право позивача на отримання одноразової грошової допомоги) рішення відповідача прийняте на виконання судового рішення, не може бути розглянуто в окремому провадженні.

Отже, рішення про відмову у призначенні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, оформлене пунктом 24 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22.03.2019 № 36, яке прийняте суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду є протиправним в розумінні приписів статті 383 КАС України.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про визнання протиправним рішення комісії Міноборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого пунктом 24 протоколу від 22.03.2019 № 36 та зобов`язання Міноборони України вжити заходи щодо усунення порушень пункту 9 частини першої статті 129, статті 129-1 Конституції України шляхом розгляду питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги та прийняття відповідного рішення з урахуванням висновків суду.

Приписи частин першої, другої статті 249 КАС України визначають, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

У рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Враховуючи, що відповідачем допущено порушення норм чинного законодавства та не враховано висновки, викладені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, колегія суддів приходить до висновку, що окрема ухвала суду апеляційної інстанції, прийнята в порядку статті 249, 383 КАС України відповідає нормам матеріального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Отже, Верховний Суд касаційну скаргу Міністерства оборони України залишив без задоволення.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.