Верховний Суд визнав право ТЦК оскаржувати рішення у сімейних спорах через можливий вплив на мобілізацію
Проживання дитини з одним із батьків саме по собі не свідчить про припинення участі іншого з батьків у її вихованні та не є достатньою підставою для встановлення факту одноосібного виховання. Такого висновку дійшла Колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 725/8242/25.
Обставини справи
У вересні 2025 року чоловік звернувся до суду після розірвання сімейних відносин. Він просив офіційно розірвати шлюб, визначити місце проживання їхнього неповнолітнього сина разом із ним, а також встановити, що саме він самостійно виховує та утримує дитину.
Позивач стверджував, що після розриву стосунків син залишився жити з ним, тоді як мати, на думку позивача не брала участі в житті дитини. Встановлення цього факту, за словами позивача, було необхідне для оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується лише одним із батьків, а також з метою переміщення з дитиною без документального оформлення згоди матері.
Суд першої інстанції став на бік позивача та задовольнив усі вимоги. Шлюб було розірвано, а дитина залишилася проживати з батьком. Також суд визнав, що батько самостійно виховує та утримує дитину. Рішення суду першої інстанції в частині, де йшлося про проживання дитини з батьком та встановлення факту її самостійного виховання, оскаржив територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Апеляційний суд це рішення скасував і відмовив у задоволенні цих вимог.
Суд підкреслив, що в матеріалах справи немає переконливих доказів того, що мати повністю усунулася від виховання чи утримання сина. Сам факт того, що вона проживає окремо, ще не означає, що вона не виконує своїх батьківських обов’язків.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення та погодився з висновками апеляційного суду.
Суд наголосив, що сімейне законодавство ґрунтується на принципі рівності прав та обов’язків батьків щодо дитини, а розірвання шлюбу або окреме проживання не припиняє обов’язків щодо її виховання та утримання.
Верховний Суд встановив, що позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини подано під час воєнного стану та мобілізації, а його задоволення могло б створити підстави для відстрочки або звільнення від військової служби, що належить до компетенції ТЦК та СП. При цьому ці органи не є учасниками сімейних відносин, але забезпечують виконання військового обов’язку і можуть зачіпати інтереси держави у сфері мобілізації та оборони.
Суд погодився, що ТЦК та СП як орган військового управління мають право на апеляційне оскарження таких рішень, що узгоджується з попередньою практикою Верховного Суду.
Щодо вимог про проживання дитини з батьком і встановлення факту її самостійного виховання, суд зазначив, що батьки мають рівні права й обов’язки щодо дитини, а їх обов’язок полягає у спільному забезпеченні її інтересів, розвитку та виховання (статті 11, 12, 14 Закону «Про охорону дитинства», стаття 141, 150 СК України).
Верховний Суд погодився з апеляційним судом, що вимоги про залишення дитини з батьком та встановлення факту самостійного виховання і утримання були подані під час воєнного стану та мобілізації й фактично могли бути пов’язані з можливістю отримання відстрочки або звільнення з військової служби.
При цьому суди встановили, що докази не підтверджують повного ухилення матері від виконання батьківських обов’язків, а тому підстав для встановлення факту самостійного виховання дитини немає.
Верховний Суд зазначив, що доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою доказів, що не є підставою для скасування рішень, і підтвердив правильність висновків апеляційного суду.
Касаційну скаргу залишено без задоволення, рішення апеляційного суду — без змін.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
