Неповернення з відпустки ще не означає СЗЧ: суд пояснив, що має довести військова частина

В Україні право військовослужбовців на відпустку гарантує Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII. Саме цей закон визначає види відпусток, їх тривалість та порядок надання.

Як раніше писала «Судово-юридична газета» закон також передбачає, що період відпустки за ними зберігаються грошове та матеріальне забезпечення, а також виплачується допомога на оздоровлення у розмірі одного місячного грошового забезпечення.

Особливості надання відпусток в умовах воєнного стану визначені частиною 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до цієї норми, незалежно від вислуги років військовослужбовці можуть отримати щорічну основну відпустку тривалістю до 30 календарних днів. Вона надається частинами, при цьому одна частина не може перевищувати 15 календарних днів. Крім того, під час воєнного стану не застосовуються положення Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів.

Що робити, якщо військовослужбовець захворів під час відпустки

Проте на практиці трапляються ситуації, коли військовослужбовець не може своєчасно повернутися до місця служби через хворобу. У такому разі важливо дотриматися встановленого алгоритму дій, адже від цього може залежати оцінка причин відсутності та уникнення дисциплінарних наслідків.

Міністерство оборони роз'яснило алгоритм дій для військовослужбовців, які захворіли під час відпустки. Як зазначають у відомстві, хвороба сама по собі не звільняє від обов'язку підтримувати зв'язок із командуванням.

Відповідно до статті 254 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовець зобов'язаний негайно повідомити безпосереднього начальника про захворювання, а командир, своєю чергою, має вжити необхідних заходів. Повідомити про це можна телефоном або через месенджер, при цьому в Міноборони рекомендують зберегти підтвердження такого повідомлення — скриншот листування чи інформацію про дзвінок.

Якщо стан здоров'я не дозволяє одразу зв'язатися з командуванням, військовослужбовець має право насамперед звернутися до будь-якого медичного закладу або викликати швидку допомогу. Після госпіталізації чи стабілізації стану він повинен повідомити медичний заклад про проходження військової служби та назву своєї військової частини, а також самостійно поінформувати командування про госпіталізацію.

Саме виконання цих дій підтверджує поважність причин відсутності військовослужбовця та є підставою для належного оформлення документів.

Водночас не всі спори щодо неповернення військовослужбовців до місця служби пов’язані із захворюванням. На практиці однією з найпоширеніших підстав для судових спорів є дострокове відкликання військовослужбовця з відпустки та оцінка законності такого рішення.

 Після отримання наказу про відкликання окремі військовослужбовці не повертаються до місця служби негайно, а продовжують перебувати у відпустці до закінчення строку, визначеного наказом про її надання. У таких випадках командування військових частин нерідко розцінює відсутність військовослужбовця як самовільне залишення військової частини або місця служби (СЗЧ), призначає службове розслідування, застосовує дисциплінарні стягнення та припиняє виплату додаткового грошового забезпечення.

Варто зазначити, що самовільне залишення військової частини або місця служби (СЗЧ) є кримінальним правопорушенням, відповідальність за яке передбачена статтею 407 Кримінального кодексу України. Санкції цієї статті залежать від тривалості відсутності, а також від того, чи було правопорушення вчинене в умовах особливого періоду або воєнного стану. Зокрема, частина п'ята статті 407 КК України встановлює, що самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно без поважних причин на службу, вчинені в умовах воєнного стану, караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Саме тому питання про те, чи є неповернення військовослужбовця з відпустки саме СЗЧ, має принципове значення і нерідко стає предметом судового розгляду.

Неповернення з відпустки не завжди означає СЗЧ

Показовим у цьому випадку є рішення у справі № 560/1274/25, яке ухвалив Хмельницький окружний адміністративний суд. За даними справи, військовослужбовець проходив службу на посаді командира піхотної роти, отримав щорічну основну відпустку тривалістю 10 діб із чотирма добами на проїзд — з 24 серпня до 6 вересня 2024 року. Наступного дня після вибуття у відпустку командир військової частини видав наказ про його відкликання. Скан-копію наказу військовослужбовцю надіслали через меседжер, однак він не повернувся достроково, а прибув до військової частини 5 вересня — в межах строку, визначеного відпускними документами.

Після цього командування визнало військовослужбовця таким, що самовільно залишив військову частину, призначило службове розслідування, дійшло висновку про наявність у його діях ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною п’ятою статті 407 Кримінального кодексу України, призупинило виплату грошового забезпечення, а також позбавило додаткової винагороди та премії за серпень і вересень 2024 року.

Не погодившись із такими рішеннями, військовослужбовець звернувся до адміністративного суду. Він стверджував, що наказ про відкликання був виданий із порушенням вимог законодавства, а тому не міг бути підставою для визнання його таким, що самовільно залишив військову частину.

Дослідивши матеріали справи, суд звернув увагу на пункт 192-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008. Суд зазначив, що хоча під час дії воєнного стану посадова особа, яка направила військовослужбовця у відпустку, має право відкликати його з неї, в інших випадках таке відкликання можливе лише за рішенням Міністра оборони України, Головнокомандувача ЗСУ або інших визначених Положенням посадових осіб і лише за наявності невідкладного завдання, про яке не було і не могло бути відомо на момент надання відпустки.

Суд встановив, що військова частина не довела існування такого невідкладного завдання, а також не підтвердила наявності передбачених законодавством підстав для дострокового відкликання військовослужбовця. У зв’язку з цим суд визнав наказ про відкликання протиправним. Оскільки саме цей наказ став підставою для подальших рішень, суд також скасував наказ про визнання військовослужбовця таким, що самовільно залишив військову частину, наказ про призначення службового розслідування та наказ про його результати.

Крім того, суд зобов'язав військову частину нарахувати та виплатити військовослужбовцю неотримане грошове забезпечення, а саме додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168, у розмірі 75 161,29 грн за серпень 2024 року та 11 000 грн за вересень 2024 року, а також премію у сумі 17 698,50 грн за серпень і 4 719,60 грн за вересень 2024 року

Ще один судовий спір демонструє, що навіть за відсутності доказів самовільного залишення військової частини військовослужбовець має окремо довести поважність причин своєї відсутності, якщо претендує на виплату грошового забезпечення.

Так, у справі № 480/4217/24 Сумський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов військовослужбовця, який оскаржив наказ про результати службового розслідування та припинення виплати грошового забезпечення через нібито самовільне залишення військової частини.

Позивач стверджував, що не повернувся до військової частини через тривале лікування, про яке повідомляв командування та надсилав медичні документи. Водночас за результатами службового розслідування його визнали таким, що самовільно залишив частину, наклали дисциплінарне стягнення та припинили виплату грошового забезпечення.

Під час розгляду справи суд неодноразово витребовував матеріали службового розслідування, однак військова частина надала лише накази про його призначення та результати, повідомивши, що самі матеріали в архіві відсутні.

Суд зазначив, що акт службового розслідування є основним документом, який підтверджує встановлені обставини та є підставою для прийняття дисциплінарного рішення. Оскільки акт і матеріали розслідування не були надані, відповідач не довів правомірність наказу про результати службового розслідування, у зв’язку з чим суд визнав його протиправним та скасував.

Водночас суд дійшов висновку, що право на грошове забезпечення підтверджене лише за періоди стаціонарного лікування — з 27 по 28 лютого та з 6 по 8 березня 2024 року, тому зобов’язав військову частину виплатити кошти лише за ці дні.

Отже, саме на військову частину покладається обов'язок довести законність дисциплінарного рішення та підтвердити його матеріалами службового розслідування.

Раніше повідомлялося, що в Україні стартував експериментальний проєкт для військовослужбовців, які самовільно залишили частину. Його мета — створити механізм добровільного повернення до служби із правом вибору нового підрозділу, відновленням соціальних гарантій та можливістю закриття кримінального провадження за наявності передбачених законом підстав.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.