Суддя як заручник колеги: аналіз практики ВРП в дисциплінарних справах про «спільну бездіяльність»

Стандарти дисциплінарної відповідальності суддів залишаються одним із ключових питань судової реформи та забезпечення незалежності правосуддя. І межі дисциплінарної відповідальності суддів за порушення строків виготовлення повного тексту судового рішення під час колегіального розгляду справ стали окремим предметом правової дискусії.

Формування нової практики Вищої ради правосуддя, за якої до відповідальності притягаються всі члени судової колегії за процесуальні затримки доповідача, ставить під сумнів саму суть суддівської незалежності. В основі цієї практики лежить теза, що судове рішення є результатом спільної інтелектуальної праці, а отже, і відповідальність за його фізичну відсутність має бути спільною.

У системі, де, за офіційними даними, у деяких судах залишаються незаповненими понад 600 суддівських вакансій, а один суддя має навантаження, еквівалентне близько 430 робочим годинам на місяць при нормі 160, вимога підготувати багатотомне мотивоване рішення за п'ять днів виглядає майже недосяжною. Проте дисциплінарна практика пропонує зробити це навантаження ще більшим. До власного навантаження додається ще й необхідність контролювати, чи вчасно суддя-доповідач виготовить повний текст рішення, адже у разі затримки дисциплінарні наслідки можуть настати для всієї колегії.

Проте, чи витримує ця практика тест на відповідність законодавству та міжнародним стандартам? Висновок Венеційської комісії 2025 року прямо вказує на критичну розпливчастість понять, якими оперує українське дисциплінарне право, зокрема щодо «безпідставного зволікання». В умовах, коли окремі судді працюють із навантаженням, що суттєво перевищує нормативне, оцінка дисциплінарної відповідальності за порушення строків виготовлення судових рішень потребує врахування реальних умов здійснення правосуддя.

Юридична анатомія проблеми: чи є «зволікання» юридично визначеним поняттям?

Саме тут криється корінь правової невизначеності. Пункт 2 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» оперує терміном «безпідставне зволікання». Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що зволікання — це не будь-яка затримка, а лише та, що є протиправною та невиправданою, тобто не зумовленою об’єктивними чинниками (хвороба, складність справи, надмірне навантаження).

У висновку Венеціанської комісії від жовтня 2025 року (CDL-AD(2025)044) прямо зазначено: ця норма сформульована занадто широко і потребує чітких об’єктивних критеріїв. Комісія рекомендує поширити критерії умислу або грубої недбалості на всі випадки дисциплінарної відповідальності, щоб уникнути свавілля. Наразі ж «зволікання» залишається розмитою нормою, яка дозволяє притягати суддю до відповідальності навіть за огріхи держави, що не забезпечила суд кадрами.

Тобто, термін «зволікання», зокрема з виготовленням вмотивованого судового рішення, не є жорстко формалізованим поняттям із визначеним у днях чи годинах значенням. Натомість у юридичній практиці України, зокрема у рішеннях Великої Палати Верховного Суду та Вищої ради правосуддя, воно розглядається як оціночне поняття, зміст якого розкривається через аналіз об’єктивних та суб’єктивних чинників.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2025 року у справі № 990SCGC/7/24, розвиваючи правову позицію, сформовану ще у 2018 році, роз'яснила, що зволікання з виготовленням повного тексту судового рішення є дисциплінарним проступком лише за наявності двох обов'язкових умов. По-перше, має бути порушено встановлений процесуальним законом строк виготовлення рішення. По-друге, таке порушення повинно бути невиправданим, тобто не зумовленим поважними обставинами.

Практика Вищої ради правосуддя також свідчить, що саме по собі порушення строків виготовлення повного тексту судового рішення не означає автоматичного вчинення дисциплінарного проступку. ВРП має оцінювати не лише тривалість затримки, а й причини, які до неї призвели.

ВРП неодноразово наголошувала, що дисциплінарна відповідальність можлива лише за відсутності об'єктивних причин затримки. Зокрема, рішенням від 14 квітня 2025 року № 786/1дп/15-25 Рада відмовила у притягненні суддів до відповідальності, врахувавши надмірне навантаження, а ухвалою від 7 травня 2020 року № 1159/1дп/15-20 не відкрила дисциплінарну справу через встановлені об'єктивні причини, серед яких значне навантаження та кадровий дефіцит.

Водночас останні рішення Ради демонструють зміну підходу до оцінки відповідальності суддів під час колегіального розгляду справ. Так, ухвалою від 2 березня 2026 року № 302/1дп/15-26 ВРП відкрила дисциплінарну справу стосовно всіх членів колегії, зазначивши, що оскільки судове рішення є спільним актом колегії та підписується всіма її членами, тривале невиготовлення його повного тексту може свідчити про спільну бездіяльність суддів. Аналогічний підхід застосовано й в ухвалі від 17 вересня 2025 року № 1963/2дп/15-25.

Колегіальність чи індивідуальна незалежність

На прикладі одного з останніх висновків дисциплінарного інспектора ВРП можна простежити, як змінюються підходи до оцінки дисциплінарної відповідальності суддів за порушення строків виготовлення повного тексту судових рішень, зокрема у справах, що розглядаються колегіально.

Висновок дисциплінарного інспектора ВРП Тетяни Остапенко від 9 червня 2026 року став яскравим прикладом того, як дисциплінарна система намагається вирішити проблему кадрового голоду каральними методами. Попри зафіксоване аномальне навантаження у Київському апеляційному суді — 430 годин на місяць при нормі 160 — інспектор вдається до порівняльної статистики, яка ігнорує складність проваджень, кількість томів та реальну тривалість судових засідань. Це ставить під удар принцип пропорційності та суперечить висновкам Венеційської комісії 2025 року щодо необхідності конкретизації поняття «безпідставне зволікання».

У висновку до справи № 1963/2дп/15-25, пропонується притягнути суддю до відповідальності у виді догани, одночасно відмовивши у стягненні щодо її колеги. Головним аргументом стало те, що індивідуальні показники навантаження судді були нижчими за середні по суду, тоді як колега  розглянув рекордні 5382 справи за рік. Проте такий підхід оцінює «валовий продукт», а не інтелектуальну складність та фізичну тривалість праці судді під час війни.

Дисциплінарний інспектор кваліфікував дії суддів за пунктом 2 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який передбачає відповідальність за безпідставне зволікання з виготовленням вмотивованого судового рішення.

Водночас, як вже зазначалося у Висновку Венеційської комісії вказано, що відповідна норма сформульована доволі широко та потребує чіткіших об'єктивних критеріїв застосування.

Математична ілюзія: Чому кількість справ не дорівнює фактичному навантаженню

Інспектор порівнює 330 справ судді та 5382 справи її колеги, роблячи висновок про «недостатню інтенсивність» роботи першої. Проте юридична аналітика вимагає врахування іншого.

Розгляд апеляцій на вироки за тяжкі злочини (ст. 121, 186 КК) вимагає написання ухвал обсягом по 54 аркуші з оцінкою кожного доводу сторони. Одна така справа за трудовитратами може дорівнювати сотням дрібних матеріалів про адміністративні правопорушення.

Справи, що розглядалися колегією, часто складаються з 4-5 томів. Опрацювання такої кількості матеріалів фізично неможливе в межах 5-денного процесуального строку, коли суддя щодня перебуває у засіданнях.

Крім остаточних рішень, суддя щодня розглядає десятки клопотань (наприклад, НСРД), які мають критичні дедлайни та часто не потрапляють у «велику» статистику навантаження.

Воєнний стан та принцип пропорційності

Чи врахував інспектор воєнний стан? Формально — так, зазначивши, що система працює в складних умовах. Проте фактично принцип пропорційності було порушено.

Проблема співвідношення воєнного стану, кадрового голоду та дисциплінарної відповідальності суддів за зволікання потребує глибокої правової оцінки, оскільки нинішня практика дисциплінарних органів демонструє конфлікт між процесуальною теорією та фізичною неможливістю виконання закону

Притягнення до відповідальності за «зволікання» в таких умовах є покаранням судді за кадровий дефолт держави, що не узгоджується з підходами, викладеними у висновках КРЄС та Венеційської комісії.

У своїх висновках дисциплінарні інспектори нерідко визнають, що судді працюють в умовах надмірного навантаження, однак зазначають, що саме по собі воно не є безумовною підставою для виправдання затримок із виготовленням повних текстів судових рішень тривалістю 10–18 місяців.

Водночас офіційна судова статистика свідчить про значний кадровий дефіцит.

За даними щодо нормативного навантаження, обсяг роботи, необхідний для розгляду справ у судах, суттєво перевищує можливості суддів за умови нормальної тривалості робочого часу. Саме тому під час оцінки дисциплінарної відповідальності виникає питання, чи можуть процесуальні строки оцінюватися без урахування кадрового дефіциту та фактичного навантаження на суддів.

Окремим аспектом є вплив воєнного стану на організацію роботи судів. Дисциплінарні акти 2026 року формально визнають «безпекові, кадрові та організаційні обмеження», проте фактично ігнорують їх при призначенні стягнень.

Судді не лише здійснюють правосуддя, а й беруть участь у соціальних ініціативах, а відсутність секретарів, перебої в роботі систем через обстріли та перебування в засіданнях з 09:00 до 18:00 роблять фізично неможливим вчасне надсилання рішень до Реєстру «не пізніше наступного дня».

І хоча, висновок до справи № 1963/2дп/15-25 покладає відповідальність на доповідача, Окремі ухвали ВРП свідчать про тенденцію відкривати справи проти всіх членів колегії за «спільну бездіяльність». Це ставить під сумнів принцип індивідуальної вини.

Правові позиції Великої Палати Верховного Суду

Практика Великої Палати Верховного Суду сформувала низку підходів до застосування статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка визначає підстави дисциплінарної відповідальності суддів.

Рішення ВРП мають бути належно вмотивованими

Постановою у провадженні № 11-279сап21 Велика Палата наголосила, що під час перевірки рішень Вищої ради правосуддя суд оцінює їх відповідність критеріям, визначеним частиною третьою статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості, пропорційності, безсторонності та розсудливості.

Суд зазначив, що для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону ВРП повинна навести належне мотивування, чому конкретна поведінка судді порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя.

Процесуальні помилки не тотожні етичному проступку

У постанові від 13 червня 2024 року у справі № 990SCGC/2/24 Велика Палата розмежувала процесуальні порушення та дисциплінарний проступок, пов'язаний із пороченням звання судді.

Суд дійшов висновку, що навіть істотне порушення норм процесуального чи матеріального права саме по собі не свідчить про вчинення проступку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 106 Закону. Для такої кваліфікації необхідно встановити обставини, які свідчать про порушення суддею етичних стандартів та підрив авторитету правосуддя.

Зволікання з виготовленням рішення може бути дисциплінарним проступком

У постанові від 10 лютого 2022 року у провадженні № 11-442сап20 Велика Палата підтвердила, що істотне та безпідставне порушення строків виготовлення повного тексту судового рішення може утворювати склад дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 106 Закону.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду критично оцінила окремі висновки Вищої ради правосуддя щодо наявності дисциплінарного проступку. Суд дійшов висновку, що не всі епізоди безпідставного зволікання з виготовленням повного тексту судового рішення були належно підтверджені доказами.

Велика Палата наголосила, що самі по собі дата внесення судового рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень або дата направлення його копій учасникам процесу не є беззаперечними доказами несвоєчасного виготовлення повного тексту рішення. Для встановлення такого факту необхідно дослідити належні докази, зокрема відомості автоматизованої системи документообігу суду (АСДС).

Постанова має важливе значення для подальшої дисциплінарної практики. Велика Палата фактично підтвердила, що дисциплінарна відповідальність судді не може ґрунтуватися на припущеннях або непрямих ознаках. Кожен епізод можливого дисциплінарного проступку має бути належним чином встановлений і підтверджений допустимими доказами, а рішення Вищої ради правосуддя — містити повне й переконливе мотивування.

Незалежність vs підзвітність

Однією з основних гарантій незалежності судової влади є чітке розмежування між дисциплінарною відповідальністю судді та відповідальністю держави за належне функціонування системи. Конституція України встановлює, що незалежність суддів гарантується державою не як особистий привілей, а для забезпечення права кожного на справедливий суд. Будь-яке провадження має оцінювати не лише текст рішення, а й умови, в яких працював суддя: кадровий дефіцит, воєнний стан та надмірне навантаження.

Жодна особа не може бути притягнута до відповідальності лише через існування негативного результату. Сам факт порушення строку виготовлення рішення не є автоматичною підставою для санкцій. Необхідно встановити чи мав суддя реальну можливість виконати обов’язок, чи були відсутні об’єктивні перешкоди та чи допустив суддя саме умисел або грубу недбалість?

Автоматичне застосування дисциплінарної відповідальності лише через тривалість затримки суперечить принципам юридичної визначеності та особистої вини.

Верховенство права вимагає, щоб дисциплінарний орган встановлював причинний зв’язок між поведінкою конкретної особи та порушенням, а враховував, що порушення процесуальних строків можуть бути наслідком недоліків організації судової влади, а не лише поведінки конкретного судді. Судове рішення є символом держави, і карати колегію за те, що держава не забезпечила ресурси для його вчасного виготовлення, є невідповідністю стандартам верховенства права.

Водночас питання про те, наскільки підхід до дисциплінарної відповідальності всіх членів судової колегії узгоджується з міжнародними стандартами незалежності суддів, потребує окремого аналізу. У наступній публікації буде розглянуто практику європейських держав, висновки Консультативної ради європейських суддів (КРЄС), Венеційської комісії та інших міжнародних інституцій щодо меж індивідуальної дисциплінарної відповідальності суддів під час колегіального розгляду справ.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.