Чи впливає подальша служба в ЗСУ на відповідальність за ухилення від мобілізації: позиція суду

Пулинський районний суд Житомирської області визнав винним військовослужбовця в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, передбаченому статтею 336 КК України.

Суд дослідив обставини неприбуття за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оцінив докази щодо відсутності права на відстрочку від мобілізації, а також врахував подальше проходження обвинуваченим військової служби під час вирішення питання про призначення покарання.

Суть справи

У зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі Указу Президента України №69/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України №2105-ІХ від 3 березня 2022 року, на всій території України оголошено загальну мобілізацію, яка триває.

Обвинувачений був визнаний військово-лікарською комісією придатним до проходження військової служби та підлягав призову під час загальної мобілізації. 22 липня 2024 року він отримав під особистий підпис бойову повістку, якою був повідомлений про необхідність прибути 24 липня 2024 року до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для відправлення на військову службу до лав Збройних Сил України.

Незважаючи на належне повідомлення та відсутність передбачених законом підстав для відстрочки від призову, у визначений день до територіального центру комплектування та соціальної підтримки він не прибув і про наявність поважних причин не повідомив. Такі дії органом досудового розслідування були кваліфіковані як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.

Під час судового розгляду обвинувачений повністю визнав свою вину, щиро розкаявся та підтвердив викладені в обвинувальному акті обставини. Він пояснив, що у січні 2025 року був мобілізований, однак майже одразу потрапив на стаціонарне лікування, де переніс оперативне втручання. Після виписки він намагався прибути до військової частини, однак на контрольно-пропускному пункті його не допустили. Згодом, у квітні 2026 року, працівники Військової служби правопорядку доставили його до однієї з військових частин, а з травня 2026 року він проходить військову службу.

Винуватість обвинуваченого підтверджувалася не лише його показаннями, а й сукупністю письмових доказів, досліджених судом. Зокрема, суд врахував повідомлення територіального центру комплектування про вчинення кримінального правопорушення, документи щодо проходження військово-лікарської комісії та визнання особи придатною до військової служби, мобілізаційне розпорядження, документи військового обліку, наказ про призов під час мобілізації, розписку про отримання бойової повістки, матеріали щодо відсутності права на відстрочку відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також підтвердження ознайомлення обвинуваченого з вимогами законодавства про військовий обов'язок, оборону та мобілізацію.

Крім того, суд дослідив інформацію органів Пенсійного фонду України, територіального центру комплектування, закладів охорони здоров'я, органів державної реєстрації актів цивільного стану, органів соціального захисту населення, органу місцевого самоврядування та характеристику за місцем проживання. Сукупність цих доказів підтвердила, що станом на 24 липня 2024 року обвинувачений не мав жодної із передбачених законом підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Позиція суду

Оцінивши всі докази у їх сукупності у справі № 292/1223/24, суд дійшов висновку, що винуватість обвинуваченого повністю доведена, а його дії правильно кваліфіковано за статтею 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, суд виходив із положень статей 50 і 65 КК України, відповідно до яких покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Суд врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, дані про особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Суд зазначив, що кримінальне правопорушення, передбачене статтею 336 КК України, відповідно до статті 12 КК України належить до категорії нетяжких злочинів.

Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Обставин, які обтяжують покарання, суд не встановив.

Оцінюючи особу обвинуваченого, суд врахував, що він раніше не судимий, одружений, має постійне місце проживання, за місцем проживання характеризується задовільно, не перебуває на обліку у лікарів психіатра та нарколога, а також проходить військову службу за мобілізацією. Водночас суд звернув увагу, що після призову у січні 2025 року обвинувачений самовільно залишив військову частину, однак у квітні 2026 року повернувся до проходження військової служби. Також суд врахував, що з 20 січня по 7 лютого 2025 року він перебував на стаціонарному лікуванні та переніс оперативне втручання.

Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 4 жовтня 2022 року у справі №523/4890/19, суд наголосив, що покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, бути адекватним характеру вчиненого кримінального правопорушення, ступеню його суспільної небезпечності та даним про особу винного. При цьому процес призначення покарання передбачає послідовну оцінку тяжкості кримінального правопорушення, а також урахування обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання та характеризують особу обвинуваченого.

Суд окремо зазначив, що суспільна небезпечність ухилення від призову під час мобілізації обумовлена особливим періодом у державі, пов'язаним зі збройною агресією Російської Федерації, яка створила реальну загрозу державній незалежності України.

Об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення полягає у бездіяльності — ухиленні від призову за мобілізацією будь-яким способом. Суд встановив, що обвинувачений не виконав конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, передбачений статтями 17 та 65 Конституції України, при цьому об'єктивних підстав для невиконання такого обов'язку він не мав.

Висновки суду

Беручи до уваги ступінь тяжкості кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, дані про особу обвинуваченого, його сімейний стан, відсутність судимостей, проходження військової служби за мобілізацією, наявність пом'якшуючої обставини та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд дійшов висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі із застосуванням статей 75 і 76 КК України.

На переконання суду, звільнення від відбування покарання з випробуванням є співмірним вчиненому кримінальному правопорушенню, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень і не може вважатися явно несправедливим через надмірну м'якість чи суворість.

Суд визнав обвинуваченого винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України, призначив покарання у виді трьох років позбавлення волі та на підставі статті 75 КК України звільнив його від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю один рік.

На засудженого покладено обов'язки, передбачені статтею 76 КК України, а нагляд за ним доручено командиру військової частини за місцем проходження військової служби, а в разі звільнення з військової служби — уповноваженому органу з питань пробації за місцем проживання.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.