Військовозобов'язаний заявив, що його силоміць забрали з велосипеда до ТЦК люди у балаклавах: суд відмовив у скасуванні мобілізації

Запорізький окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу за позовом військовозобов'язаного до територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування наказу про призов на військову службу під час мобілізації.

Позивач просив скасувати наказ про його призов, посилаючись на незаконність доставлення до ТЦК та СП, порушення процедури мобілізації та неналежне проведення військово-лікарської експертизи. Суд відмовив у задоволенні позову, дійшовши висновку про відсутність правових підстав для скасування оскарженого наказу.

Суть справи

Позивач звернувся до суду з вимогою скасувати наказ начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 22 жовтня 2025 року №510/1 про призов резервістів і військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації.

В обґрунтування позову зазначалося, що 21 жовтня 2025 року приблизно о 16:30 невідомі особи у військовій формі, які пересувалися автомобілем Nissan Navara кольору хакі без розпізнавальних знаків, застосували до позивача фізичну силу під час його руху на велосипеді, примусово посадили до автомобіля та доставили до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. За твердженням позивача, зазначені особи були в балаклавах або масках, не представилися, не пред'явили службових посвідчень чи інших документів, які підтверджували б їхні повноваження.

Позивач також стверджував, що після доставлення його утримували у підвальному приміщенні, яке не є передбаченим законом місцем для перебування затриманих осіб.

З метою підтвердження факту незаконного затримання представником позивача було направлено адвокатський запит до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області. У відповіді поліції повідомлено, що у відповідних обліках відсутні відомості про складання щодо позивача протоколу про адміністративне затримання.

Разом із тим територіальний центр комплектування та соціальної підтримки у відповіді на адвокатський запит повідомив, що позивача було доставлено працівниками поліції для складання протоколу про адміністративне правопорушення, пов'язане з неявкою за повісткою. На думку позивача, така інформація суперечила відповіді органів Національної поліції.

Крім того, позивач зазначав, що щодо нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також проведено військово-лікарську експертизу, за результатами якої його визнано придатним до військової служби.

Позивач наголошував, що під час примусового доставлення не мав із собою медичної документації, а військово-лікарська комісія була проведена без належного медичного обстеження. На його думку, за таких обставин встановлення придатності до військової служби було формальним.

Після проходження військово-лікарської комісії начальником територіального центру комплектування та соціальної підтримки було видано наказ про призов позивача на військову службу під час мобілізації та направлення його до військової частини для подальшого проходження служби.

Вважаючи, що наказ про мобілізацію є наслідком незаконних дій посадових осіб ТЦК та СП, позивач просив суд визнати його протиправним і скасувати.

Відповідач проти задоволення позову заперечував. Він зазначив, що позивач перебував на військовому обліку, був доставлений працівниками поліції до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для оформлення адміністративних матеріалів, після чого пройшов військово-лікарську комісію, яка визнала його придатним до військової служби.

Відповідач звернув увагу, що будь-яких скарг щодо стану здоров'я під час проходження військово-лікарської комісії позивач не подавав, законних підстав для відстрочки від призову чи бронювання не мав, а після видання наказу був направлений до військової частини.

Крім того, відповідач послався на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої процедура призову під час мобілізації є незворотною, а саме по собі визнання окремих дій під час призову протиправними не відновлює попереднього правового становища особи, яка вже проходить військову службу.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивач перебував на військовому обліку військовозобов'язаних, був доставлений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, пройшов військово-лікарську комісію, рішенням якої був визнаний придатним до військової служби, після чого на підставі відповідного наказу був призваний на військову службу під час мобілізації та направлений до військової частини.

Позиція та висновки суду

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд насамперед виходив із положень статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України. Суд також звернув увагу, що відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян, а військова служба проходиться у порядку, визначеному законом.

Суд зазначив, що в Україні діють правовий режим воєнного стану та загальна мобілізація, запроваджені відповідними указами Президента України, а правові засади проведення мобілізації визначаються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Проаналізувавши положення зазначених законів, суд дійшов висновку, що на військову службу під час мобілізації підлягають призову резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі та не мають передбачених законом підстав для відстрочки або звільнення від призову.

Окремо суд звернув увагу, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які наділені повноваженнями щодо ведення військового обліку, організації оповіщення військовозобов'язаних, проведення мобілізаційних заходів та видання наказів про призов під час мобілізації.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивач перебував на військовому обліку, був доставлений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, пройшов військово-лікарську комісію, яка визнала його придатним до військової служби, після чого був призваний на військову службу та направлений до військової частини.

Стосовно доводів позивача про незаконне примусове утримання суд зазначив, що вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Самі лише твердження позивача без відповідного доказового підтвердження не можуть свідчити про встановлення таких обставин.

Щодо заперечень стосовно законності висновку військово-лікарської комісії суд зазначив, що Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України передбачає спеціальний порядок оскарження постанов військово-лікарських комісій.

Суд підкреслив, що у разі незгоди з висновком районної військово-лікарської комісії особа має право звернутися до військово-лікарської комісії вищого рівня, а надалі — до Центральної військово-лікарської комісії. Саме в межах такої процедури може бути призначене контрольне або повторне медичне обстеження.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач не скористався передбаченим законодавством порядком адміністративного оскарження постанови військово-лікарської комісії. Крім того, у цій справі він не заявляв вимоги про визнання протиправним чи скасування рішення військово-лікарської комісії, не довів його недійсності або скасування та не надав доказів втрати ним чинності.

За таких обставин суд дійшов висновку, що твердження про формальність проведення військово-лікарської експертизи саме по собі не може свідчити про незаконність наказу про призов.

Також суд звернув увагу, що предметом спору є саме правомірність наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов позивача на військову службу під час мобілізації, а не законність проведення військово-лікарської експертизи чи інших процедурних дій.

Посилання позивача на відсутність письмового направлення на військово-лікарську комісію, неполучення повістки або інших документів суд визнав недостатніми для висновку про протиправність оскаржуваного наказу. Суд зазначив, що позивач не довів відсутності у відповідача законних підстав для прийняття рішення про його мобілізацію, не підтвердив наявності права на відстрочку, бронювання або інших обставин, які відповідно до закону виключали б можливість його призову.

Матеріали справи № 280/11013/25, навпаки, свідчать, що на момент видання наказу позивач був військовозобов'язаним, перебував на військовому обліку та мав чинний висновок військово-лікарської комісії про придатність до військової служби.

Оцінивши всі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач діяв у межах наданих законом повноважень, на підставі чинного законодавства та з урахуванням чинного рішення військово-лікарської комісії про придатність позивача до військової служби.

Суд зазначив, що позивач не довів існування передбачених законом підстав для визнання протиправним та скасування наказу про призов на військову службу під час мобілізації.

З огляду на це Запорізький окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військову службу під час мобілізації.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.