ТЦК мобілізував батька дитини з інвалідністю до розгляду заяви про відстрочку: суд скасував наказ про призов
Кіровоградський окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу за позовом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки та військової частини про визнання протиправними дій щодо призову під час мобілізації, скасування наказів про призов і зарахування до списків особового складу військової частини, а також про зобов'язання виключити позивача зі списків особового складу та звільнити його з військової служби.
Позивач обґрунтовував позов тим, що до початку мобілізаційних заходів подав заяву про надання відстрочки разом із документами, які підтверджували наявність передбачених законом підстав, однак до ухвалення рішення уповноваженою комісією був направлений на військово-лікарську комісію, після чого призваний на військову службу.
Суть справи
Суд установив, що до проходження військово-лікарської комісії позивач звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації. До заяви були додані документи, які, на його переконання, підтверджували право на відстрочку.
Попри це територіальний центр комплектування та соціальної підтримки направив позивача на військово-лікарську комісію, яка визнала його придатним до військової служби. Після цього було видано наказ про призов під час мобілізації, а наступного дня військова частина видала наказ про зарахування позивача до списків особового складу.
Позивач зазначав, що його заява про відстрочку фактично не була розглянута комісією до прийняття рішення про призов, а тому територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не мав законних підстав завершувати процедуру мобілізації.
Відповідачі заперечували проти позову, посилаючись, зокрема, на те, що після набуття позивачем статусу військовослужбовця процедура призову є незворотною, а тому скасування наказів про мобілізацію не може бути належним способом захисту.
Позиція та висновки суду
Дослідивши матеріали справи № 340/6879/25, суд зазначив, що відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560, військовозобов'язаний, який звернувся із заявою про надання відстрочки, користується визначеними законом процесуальними гарантіями.
Суд звернув увагу, що пунктом 60 Порядку №560 передбачено обов'язок розгляду комісією заяви про відстрочку та прийняття відповідного рішення. До ухвалення такого рішення питання щодо призову особи не може бути остаточно вирішене.
Крім того, суд наголосив, що пункт 63 Порядку №560 прямо встановлює заборону направляти військовозобов'язаного, який подав заяву про надання відстрочки, на медичний огляд для визначення придатності до військової служби до прийняття рішення комісією, за винятком випадків, прямо передбачених цим пунктом.
Як встановив суд, на момент направлення позивача на військово-лікарську комісію його заява про відстрочку вже перебувала на розгляді, однак уповноважена комісія ще не прийняла жодного рішення.
За таких обставин територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не мав правових підстав ані направляти позивача на військово-лікарську комісію, ані видавати наказ про його призов під час мобілізації.
Суд зазначив, що проходження військово-лікарської комісії та розгляд заяви про надання відстрочки є самостійними процедурами, які мають різне правове значення. Визначення придатності особи до військової служби не усуває обов'язку державного органу попередньо вирішити питання щодо наявності права на відстрочку.
Оцінюючи доводи відповідачів про незворотність процедури мобілізації, суд звернув увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 5 лютого 2025 року у справі №160/2592/23, однак дійшов висновку, що вона не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Суд зазначив, що у справі, на яку посилалися відповідачі, предметом спору були інші фактичні обставини, пов'язані з порушенням процедури призову, тоді як у цій справі вирішальне значення має те, що наказ про призов був виданий після подання заяви про відстрочку, але до її розгляду уповноваженою комісією.
На переконання суду, у такій ситуації йдеться не про формальне порушення окремого етапу мобілізаційної процедури, а про відсутність у територіального центру комплектування та соціальної підтримки правових підстав для завершення процедури призову.
Суд підкреслив, що погодження з позицією відповідачів фактично означало б можливість легалізації незаконного рішення лише тому, що воно вже було виконане. Такий підхід суперечив би статті 19 Конституції України, яка зобов'язує органи державної влади діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.
Крім того, суд зазначив, що принцип незворотності процедури призову не може розглядатися як підстава для позбавлення особи права на ефективний судовий захист у випадку, коли призов здійснений всупереч прямій законодавчій забороні.
Суд також звернув увагу, що позивач не просив суд вирішити питання його звільнення з військової служби на підставах, визначених законодавством про проходження військової служби. Позовні вимоги були спрямовані саме на перевірку законності наказу про призов та похідного від нього наказу військової частини про зарахування до списків особового складу.
З огляду на це суд дійшов висновку, що обраний спосіб судового захисту відповідає характеру порушеного права та спрямований на усунення наслідків незаконного індивідуального акта.
За результатами розгляду справи суд визнав протиправними дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, скасував наказ про його призов та наказ військової частини про зарахування до списків особового складу, а також зобов'язав військову частину виключити позивача зі списків особового складу та звільнити його з військової служби.
