Чи має право прокурор подати скаргу до Мін'юсту на рішення держреєстратора: Верховний Суд поставив крапку у спорі
Законодавство передбачає можливість адміністративного оскарження рішень, дій або бездіяльності державного реєстратора до Міністерства юстиції України. Водночас право на подання такої скарги мають лише особи, визначені законом, а питання щодо кола суб'єктів такого звернення неодноразово ставало предметом судових спорів.
Окремо дискусійним залишається питання, чи може прокурор звертатися до Мін'юсту зі скаргою на рішення державного реєстратора в інтересах держави або органів місцевого самоврядування. Правову позицію з цього приводу сформулював Верховний Суд.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу №440/12281/25, у якій вирішив питання щодо повноважень прокурора на позасудове оскарження до Міністерства юстиції рішень державного реєстратора. Суд перевірив, чи допускає законодавство звернення прокурора зі скаргою у сфері державної реєстрації в інтересах органів місцевого самоврядування.
Фабула справи
Позивач оскаржив наказ Міністерства юстиції, яким за результатами розгляду скарги Полтавської обласної прокуратури були анульовані рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди семи земельних ділянок.
Права оренди були зареєстровані на підставі договорів оренди землі, укладених із Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області, а також додаткових угод про поновлення цих договорів, укладених із Лохвицькою міською радою. На підставі зазначених документів державний реєстратор 9 квітня 2025 року зареєстрував право оренди земельних ділянок.
Надалі Полтавська обласна прокуратура звернулася до Міністерства юстиції зі скаргою, в якій просила скасувати відповідні реєстраційні дії. Прокуратура зазначала, що рішення Лохвицького районного суду, які стали підставою для укладення додаткових угод про поновлення договорів оренди, були скасовані Полтавським апеляційним судом, а провадження у справах закрито з роз'ясненням про належність спорів до юрисдикції господарських судів. У зв'язку з цим прокуратура вважала, що рішення державного реєстратора прийняті з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Центральна колегія Міністерства юстиції з розгляду скарг погодилася з доводами прокуратури та рекомендувала задовольнити скаргу, анулювати рішення державного реєстратора, а також тимчасово заблокувати його доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На підставі цього висновку Міністерство юстиції видало наказ, яким задовольнило скаргу прокуратури та анулювало рішення державного реєстратора. Після цього записи про право оренди земельних ділянок були скасовані.
Позивач вважав, що Міністерство юстиції взагалі не мало права розглядати скаргу прокуратури по суті, оскільки прокуратура не була особою, права якої порушені, та не мала законних повноважень на звернення до Мін'юсту із такою скаргою. На його думку, Міністерство юстиції повинно було залишити скаргу без розгляду відповідно до пункту 5 абзацу другого частини шостої статті 37 Закону №1952-IV як подану особою, яка не має відповідних повноважень.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Полтавський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову. Суд першої інстанції виходив із того, що прокуратура брала участь у цивільних справах, пов'язаних із поновленням договорів оренди земельних ділянок, а тому, реалізовуючи функцію представництва інтересів держави, мала право звернутися до Міністерства юстиції зі скаргою на рішення державного реєстратора відповідно до статті 37 Закону №1952-IV. На думку суду, Міністерство юстиції діяло в межах своїх повноважень та дотрималося встановленої законом процедури.
Другий апеляційний адміністративний суд скасував це рішення та задовольнив позов. Суд дійшов висновку, що чинне законодавство не передбачає повноважень прокуратури звертатися до Міністерства юстиції із позасудовою скаргою у сфері державної реєстрації в інтересах органів місцевого самоврядування, які самостійно можуть захищати свої права.
Апеляційний суд зазначив, що представництво прокурором інтересів держави допускається лише у суді та лише у випадках, прямо визначених законом. Відтак Міністерство юстиції не мало правових підстав приймати та розглядати по суті скаргу прокуратури, подану особою, яка не наділена відповідними повноваженнями.
Правові висновки Верховного Суду
Верховний Суд зазначив, що ключовим питанням у справі є наявність або відсутність у прокурора права оскаржувати до Міністерства юстиції у позасудовому порядку рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора у сфері державної реєстрації в інтересах органів місцевого самоврядування.
Суд наголосив, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.
Проаналізувавши положення статті 131-1 Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Верховний Суд зазначив, що повноваження прокуратури є вичерпно визначеними законом. Конституція України передбачає представництво прокурором інтересів держави виключно у суді, у виняткових випадках і в порядку, встановленому законом.
Суд звернув увагу на правові позиції Конституційного Суду України, відповідно до яких після конституційної реформи 2016 року повноваження прокуратури були істотно звужені, а її діяльність зосереджена насамперед у сфері кримінальної юстиції. Конституційний Суд неодноразово наголошував, що перелік функцій прокуратури є вичерпним, а представництво інтересів держави можливе лише у суді та не може поширюватися на випадки, які не передбачені Конституцією та законами України.
Верховний Суд зазначив, що ні Конституція України, ні Закон України «Про прокуратуру» не наділяють прокурора правом звертатися до Міністерства юстиції зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора у сфері державної реєстрації в інтересах органів місцевого самоврядування.
Суд також звернув увагу, що відповідно до частини третьої статті 37 Закону №1952-IV право звернення зі скаргою до Міністерства юстиції має особа, права якої порушені. Водночас пунктами 4 та 5 абзацу другого частини шостої цієї статті прямо передбачено, що Міністерство юстиції зобов'язане залишити скаргу без розгляду по суті, якщо її подано особою, права якої не порушені, або особою, яка не має відповідних повноважень.
На думку Верховного Суду, положення Закону України «Про прокуратуру», які дозволяють прокурору брати участь у виконавчому провадженні, не можуть тлумачитися як такі, що надають йому право здійснювати позасудове оскарження рішень державного реєстратора до Міністерства юстиції. Такі повноваження пов'язані виключно з представництвом інтересів держави у суді та виконанням судових рішень, а не із загальним наглядом за законністю у сфері державної реєстрації.
Верховний Суд також зазначив, що аналогічний за змістом підхід щодо відсутності у прокурора права звертатися до Міністерства юстиції зі скаргою у сфері державної реєстрації вже був висловлений Верховним Судом у постанові від 20 березня 2024 року у справі №910/5371/23.
З огляду на встановлені обставини Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду, що Міністерство юстиції повинно було залишити скаргу прокуратури без розгляду як подану особою, яка не має на це повноважень, а не розглядати її по суті. Оскільки цього зроблено не було, наказ Міністерства юстиції про анулювання рішень державного реєстратора є незаконним та підлягає скасуванню.
Суд також відхилив доводи Міністерства юстиції щодо застосування висновків Верховного Суду у справі №910/2529/22, зазначивши, що та справа стосувалася повноважень Служби безпеки України на подання скарг до Міністерства юстиції щодо реєстраційних дій стосовно підсанкційних осіб, а тому відповідні правовідносини не є подібними.
У підсумку Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги Міністерства юстиції України та Полтавської обласної прокуратури, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду — без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
