Чи можна скасувати мобілізацію через невручення повістки: суд розглянув спір про законність призову
Миколаївський окружний адміністративний суд розглянув адміністративну справу № 400/2265/26за позовом військовослужбовця до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, військово-лікарської комісії та військової частини про визнання протиправними та скасування постанови ВЛК, дій щодо призову під час мобілізації, наказів про призов і зарахування до списків особового складу, а також про зобов’язання звільнити його з військової служби.
Суть справи
Позивач просив суд визнати протиправною та скасувати постанову військово-лікарської комісії про придатність до військової служби, визнати протиправними дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо його призову під час мобілізації, скасувати наказ начальника ТЦК про призов та направлення до військової частини, скасувати наказ командира військової частини про зарахування до списків особового складу, а також зобов’язати військову частину звільнити його з військової служби та виключити зі списків особового складу.
На обґрунтування позову позивач зазначав, що не викликався до ТЦК у встановленому законом порядку, не отримував повістки для звірки військово-облікових даних та не проходив медичний огляд відповідно до процедури, визначеної законодавством. На його думку, передбачена законом послідовність мобілізаційних заходів була порушена, оскільки замість вручення повістки, явки до ТЦК, перевірки документів та направлення на медичний огляд його було фактично затримано, примусово доставлено до територіального центру комплектування, після чого оформлено документи щодо придатності до військової служби та направлено до військової частини. Позивач вважав, що всі такі дії є незаконними, а рішення про придатність до військової служби було прийняте без фактичного проведення належного медичного огляду та з порушенням вимог законодавства.
Також позивач стверджував, що медичний огляд мав виключно формальний характер, оскільки лікарі ВЛК не провели повноцінного обстеження, не дослідили наявні медичні документи, не здійснили необхідних консультацій профільних спеціалістів та без належного медичного обґрунтування зробили висновок про придатність до військової служби. На його переконання, це суперечить вимогам Положення про військово-лікарську експертизу, затвердженого наказом Міністерства оборони №402, а також принципам повноти, об’єктивності та індивідуального підходу при визначенні стану здоров’я військовозобов’язаного.
Крім того, позивач посилався на те, що йому не вручали повістку про призов та відправлення до військової частини, хоча пункт 88 Порядку проведення призову під час мобілізації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №560, передбачає вручення такої повістки під особистий підпис або її направлення рекомендованим поштовим відправленням. На його думку, відсутність повістки свідчить про недотримання процедури мобілізації, позбавила його можливості реалізувати право на правову допомогу та оскарження відповідних рішень, а тому всі подальші рішення щодо призову та проходження військової служби є незаконними.
Відповідач заперечував проти задоволення позову. Він зазначив, що під час перевірки військово-облікових документів було встановлено, що громадянин підлягає доставленню до ТЦК та СП відповідно до відомостей Інформаційного порталу Національної поліції та одночасно вчинив адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП. Після доставлення до територіального центру комплектування було встановлено відсутність у нього права на відстрочку від призову або бронювання. Після взяття на військовий облік йому було видано направлення на проходження військово-лікарської комісії, а проходити медичний огляд він не відмовлявся. Відповідач також зазначив, що позивач не подав жодних документів, які підтверджували б наявність законних підстав для відстрочки від мобілізації, а твердження про застосування до нього фізичного чи психологічного впливу належними доказами не підтверджені.
У своїх запереченнях відповідач також послався на правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої процедура призову під час мобілізації є незворотною, а після її завершення скасування наказу про призов саме по собі не призводить до відновлення попереднього правового становища особи.
Що вирішив суд
Суд установив, що під час перевірки військово-облікових документів громадянин був доставлений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зв’язку з наявністю інформації про необхідність його доставлення та вчинення адміністративного правопорушення у сфері військового обліку. Після цього йому було видано направлення на проходження військово-лікарської комісії, яка за результатами медичного огляду визнала його придатним до військової служби. На підставі відповідного висновку були видані накази про призов під час мобілізації та зарахування до списків особового складу військової частини. При цьому суд звернув увагу, що картка медичного обстеження підписана головою та секретарем ВЛК, хоча підписи інших членів комісії відсутні
Суд зазначив, що відповідно до частини п’ятої статті 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації забезпечують місцеві органи виконавчої влади, а здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Також суд навів положення Закону «Основи законодавства України про охорону здоров’я», постанови Кабінету Міністрів №560 та Положення про військово-лікарську експертизу, затвердженого наказом Міністерства оборони №402, які визначають порядок проведення медичних оглядів, компетенцію військово-лікарських комісій та порядок оскарження їхніх постанов.
Суд звернув увагу, що законодавством передбачено спеціальний адміністративний порядок перегляду постанов військово-лікарських комісій. У разі незгоди з рішенням ВЛК при районному (міському) територіальному центрі комплектування громадянин має право звернутися із заявою про проведення переогляду до військово-лікарської комісії вищого рівня. Суд встановив, що позивач дійсно звертався зі скаргою до ВЛК вищого рівня, однак отримав відповідь про відсутність підстав для проведення повторного медичного огляду. При цьому суд зазначив, що під час розгляду цієї справи він не оцінює належність проведення медичного огляду чи правильність висновків військово-лікарської комісії, оскільки наказ №402 не передбачає права на безпосереднє судове оскарження висновку ВЛК районного ТЦК. Крім того, позивач не дотримався передбаченої постановою Кабінету Міністрів №560 та Положенням №402 процедури оскарження результатів медичного огляду, що саме по собі є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування постанови ВЛК. На підтвердження такого висновку суд послався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2025 року у справах №240/13173/22 та №600/3273/22.
Розглядаючи доводи щодо незаконного доставлення до територіального центру комплектування без вручення повістки, суд встановив, що під час перевірки позивач не мав при собі військово-облікового документа та документа, який посвідчував особу. Представник територіального центру комплектування пояснив, що саме через відсутність документів та неможливість одразу встановити особу громадянина його було доставлено до районного ТЦК. Крім того, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів позивач не став на військовий облік за місцем оформлення статусу внутрішньо переміщеної особи, а доказів оновлення військово-облікових даних матеріали справи не містили.
Аналізуючи положення постанови Кабінету Міністрів №560, суд зазначив, що під час мобілізації уповноважені представники територіальних центрів комплектування та поліцейські мають право перевіряти військово-облікові документи громадян чоловічої статі віком від 18 до 60 років. Якщо встановлено порушення правил військового обліку або виявлено розбіжності між документами та відомостями Єдиного державного реєстру призовників, громадянину пропонується прослідувати до ТЦК для уточнення облікових даних, проходження медичного огляду та взяття на військовий облік. Якщо ж особа відмовляється прослідувати до територіального центру комплектування, поліцейський має право здійснити її адміністративне затримання та доставлення на підставі статей 261 і 262 КУпАП.
Виходячи з наведених норм, суд дійшов висновку, що працівники поліції мали законні повноваження доставити позивача до районного територіального центру комплектування. Разом із тим суд окремо наголосив, що не надає оцінки твердженням позивача про незаконне затримання, застосування фізичного насильства чи психологічного тиску, оскільки такі обставини можуть бути предметом оцінки лише у межах кримінального провадження.
Суд також визнав правомірним направлення позивача на військово-лікарську комісію після встановлення його особи, оскільки в Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості про проходження ним військово-лікарської експертизи, а постанова Кабінету Міністрів №560 передбачає обов’язкове направлення таких осіб на ВЛК.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
