Велика Палата ВС залишила позов про скасування призначення Андрія Богдана без задоволення

Велика Палата Верховного Суду 18 вересня 2019 року остаточно ухвалила рішення у справі №9901/284/19.

24 травня 2019 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов, у якому позивач просив визнати протиправним і скасувати Указ Президента України від 21 травня 2019 року №304/2019 «Про призначення Андрія Богдана Главою Адміністрації Президента України» (далі — Указ).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Указ є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки на підставі пункту 5 частини першої та пункту 1 частини другої статті 3 Закону України від 16 вересня 2014 року №1682-VII «Про очищення влади» (далі — Закон №1682-VII) на А. Богдана розповсюджується заборона обіймати посаду Голови Адміністрації Президента України.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2019 року відмовив у відкритті провадження у цій справі, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

18 вересня 2019 року Велика Палата Верховного Суду відхилила апеляційну скаргу.

Велика Палата зазначила, що оскаржуваний Указ є актом індивідуальної дії.

Індивідуальний акт — це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

Нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) — індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права — конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія індивідуального акта закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».

Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Велика Палата Верховного Суду вважає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Оскільки позивачка не є учасником (суб`єктом) правовідносин з призначення А. Богдана Главою Адміністрації Президента України, то такий Указ не породжує для позивачки права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Крім того, Верховний Суд назвав поважні причини пропуску строку прийняття спадщини.