Верховний Суд ініціював відступ від усталеної практики щодо поновлення виплати пенсії за віком

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виніс ухвалу щодо звернення до Великої Палати ВС для формулювання нового правового висновку, який передбачатиме, що особи, які виїхали на постійне місце проживання за кордон та яким виплата пенсії була зупинена (відповідно до положень статей 49 та Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що за рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 були визнані неконституційними), мають право на отримання усієї пенсії за весь період з моменту винесення цього рішення єдиним органом конституційної юрисдикції.

ВС вважає, що позитивне вирішення цього питання вплине на права тисяч осіб пенсійного віку, які офіційно виїхали на постійне місце проживання закордон, але виплата пенсій яким була припинена відповідно до положень закону, які в подальшому був визнаний неконституційним.

Фабула справи

Громадянці України по досягненню пенсійного віку та за наявності необхідного страхового стажу було призначено пенсію за віком. Судом встановлено, що позивачка перебувала на обліку в УПФУ та отримувала пенсію за віком з 1979 року.

В 1999 році вона виїхала за кордон, була прийнята на консульський облік у відповідній державі та отримала пенсію на 6 місяців наперед.

З моменту виїзду за кордон виплату пенсії було припинено на підставі статей 49, 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в редакції, чинній на момент зупинення виплат.

Після повернення на територію України пенсіонерка звернулася до УПФУ з заявою про поновлення виплати пенсії, однак отримала рішення про відмову.

Районний суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 виникли підстави для поновлення права особи на виплату пенсії. З цього часу УПФ зобов`язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Водночас було зазначено, що припинення виплати пенсії позивачу з 1999 року було здійснено на підставі її виїзду за кордон у відповідності до чинного на момент виїзду законодавства, тому пенсія належить до виплати саме з 26 липня 2017 року, тобто, з дати звернення за нею позивача до УПФ.

Не погоджуючись з думкою суду, пенсіонерка подала касаційну скаргу. З урахуванням встановлених судами обставин справи, нормативно-правового регулювання спірних відносин, Касаційний адміністративний суд вирішив, що виникла необхідність відступити від позиції Верховного Суду України (рішення від 08 грудня 2015 року у справі №645/2730/15-а), на застосуванні якого наголошував відповідач у відзиві на касаційну скаргу, а тому справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою однакового застосування судами норм права.

Таким чином, лише відступ від сформованого висновку щодо застосування норм права забезпечить ефективний судовий захист пенсіонерки у справі, що розглядається Верховним Судом.

ВС зазначив, що пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об`єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов`язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.

Отже, відносини, пов’язані з реалізацією права на отримання пенсії за загальним правилом, мають безстроковий характер.

Пенсія за віком має низку суттєвих ознак, які відрізняють її від інших видів пенсій. Пенсія за віком, на відміну від, скажімо, пенсії з інвалідності чи пенсії у зв’язку з втратою годувальника, призначається довічно на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати та відповідно відрахувань до спеціального фонду.

Отже, як зазначив Верховний Суд: «Пенсія за віком — це свого роду "державний депозит" (примусовий та індивідуальний) кожної особи, який залежить від праці такої особи та підлягає безумовному поверненню з боку держави у встановленому розмірі протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом».

З дня набрання чинності рішення КСУ у справі №25-рп/2009 виникла підстава для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону №1058-IV.  З цього часу орган Пенсійного фонду України мав відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

У справах аналогічної категорії Пенсійний фонд зазвичай не наводить жодних доказів того, що ним вживалися дії, спрямовані на пошук особи, якій було припинено виплату пенсії.

Відповідно до чинного законодавства України, особа має право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення, це право підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У випадку, якщо всі відповідні умови дотримано, Пенсійний фонд не може відмовити в отриманні пенсії, доки це право передбачено законом.

Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань»  та принцип правової визначеності, що є невід`ємними елементами принципу правової держави та верховенства права (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Брумареску проти Румунії», «Пічкур проти України» , «Суханов та Ільченко проти України»).

Неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому,виключно шляхом прийняття закону дозволяється змінювати розміри пенсії та періодичність її виплати.

Верховний Суд наголошує, що протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабміну, Мінсоцполітики, Пенсійного фонду) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган ПФУ — протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує її прав на соціальних захист — пенсійне забезпечення.

Процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб`єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.

Системний аналіз зазначених положень законів дає підстави дійти висновку, що в Україні не існувало та не існує жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Основною причиною ініціювання відступу від усталеної практики стало те, що Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але і принципи та цінності, а Суд повинен, у першу чергу, захищати конституційні права та свободи особи. У випадку виникнення ситуації, за якої потрібно вибирати пріоритет: вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод, варто робити вибір на користь останнього, враховуючи також дотримання балансу суспільних та приватних інтересів.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Касаційний адміністративний суд звернувся до Великої Палати ВС щодо питання взаємозв’язку атестації робочого місця та можливості отримати пільгову пенсію.

Крім того, ми писали про реалізацію рішень ЄСПЛ щодо зобов’язань України виплатити грошові відшкодування.