Підпорядкованість антикорупційних відомств – світовий досвід

Рішення Конституційного суду про неконституційність призначення Директора НАБУ Президентом дало новий поштовх обговоренням про необхідність зміни суб’єкта призначання директора антикорупційного відомства України. У цьому плані цікавим буде дослідити міжнародний досвід утворення та менеджменту антикорупційних установ у світі.

Насправді підхід до питань роботи антикорупційних відомств у світі доволі різноманітний. У більшості країн задача таких органів зводиться лише до боротьби з корупцією. Також у деяких країнах боротьбою з корупцією певні органи займаються «між іншим». У США ж, наприклад, існує спеціалізоване антикорупційне відомство, проте інші правоохоронні органи також можуть бути залучені у розслідування корупції.

Доволі часто голів антикорупційних відомств призначає саме Президент. Наприклад – у Литві, М’янмі, Непалі та інших країнах. Втім, не завжди Президент має подальший вплив на антикорупційну діяльність. Зокрема, не всюди президент може звільнити таку особу, як це передбачено чинною редакцією закону про НАБУ. Так, наприклад, у Словенії Президент призначає до Комісії запобігання корупції Голову та двох його заступників. Проте після призначення він вже не має засобів впливу на їх діяльність. Зокрема, звільнити їх можна лише у разі порушення ними конституції країни чи інших законів.

 Разом з тим, також поширеною є практика призначення голів антикорупційних відомств іншими органами влади.

• Офіс боротьби з серйозними фінансовими махінаціями (Великобританія).

Голову офісу призначає Генеральний прокурор, якому Офіс є повністю підзвітний. Цікавим є те, що діяльність цього антикорупційного відомства поширюється лише на Англію, Вельс та Північну Ірландію. Шотландія, острів Мен та Нормандські острови знаходяться поза його юрисдикцією.

• Офіс боротьби з серйозними фінансовими махінаціями (Нова Зеландія).

Британський та Новозеландський органи схожі не тільки за назвою, але також мають схоже інституційне минуле, адже до 2009 року цей Новозеландський Офіс також був підпорядкований Генеральному прокурору. У 2009 році його вивели з вертикалі генпрокурора та внесли у структуру Міністерства поліції (внутрішніх справ).

• Центральне антикорупційне бюро (Польща)

Очільника антикорупційного відомства Польщі призначає Прем’єр-міністр. Він погоджує кандидатуру за погодженням із Президентом, Колегією зі справ спецслужб та Комісією зі справ спецслужб.

• Федеральне бюро запобігання та боротьби із корупцією (Австрія)

Бюро, утворене 1 січня 2010 року, перебуває у вертикалі Міністра внутрішніх справ, який призначає Директора бюро та його заступника строком на 5 років. У процесі призначення Міністр погоджує кандидатури з головами Конституційного, Адміністративного та Верховного судів, що є дещо незвичайним, адже залучення у подібний процес суддів є доволі непоширеною практикою.

• Антикорупційна комісія Ліберії (Ліберія)

Це, безперечно, один із найбільш незвичайних антикорупційних органів, якщо говорити про спосіб його формування. По-перше, він є колегіальним і складається з 5 членів, які між собою обирають Голову комісії та його заступника. По-друге, призначає усіх 5 членів комісії Вища палата парламенту за поданням Президента.

Загалом, світовий досвід доволі різноманітний та показує нам, що антикорупційні відомства можуть по-різному себе показувати, незалежно від того, у чиїй вертикалі вони знаходяться або ж хто призначає їх очільників.

Нагадаємо, що раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт   про передачу повноважень призначення Директора НАБУ від Президента до Кабміну.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.