Відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування: позиція ВС

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 607/25602/19, в якій досліджував питання відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.

Обставини справи

З матеріалів справи стає відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.

Позовну заяву мотивував тим, що у 2015 році зареєстровано кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 176 КК України, відносно службових осіб товариства з обмеженою відповідальністю «М».

Підставою для реєстрації кримінального правопорушення був рапорт начальника кримінальних розслідувань слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області, у якому зазначено, що службові особи TOB «М», використовуючи своє службове становище, отримавши 18 квітня 2007 року свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір - комп`ютерну програму, яка є аналогом комп`ютерної програми «Ф» фірми Хакерс Дизайн, реалізовуючи протягом 2007-2015 років вказану програму, вчиняли дії з незаконного її розповсюдження, порушуючи авторські права.

Позивач зазначав, що вчиненням слідчим управлінням ГУ НП в Тернопільській області стосовно нього негласних слідчих дій обмежувалися його права та було завдано йому моральної шкоди. Зокрема, мало місце здійснення втручання у його приватне спілкування шляхом отримання в оператора стільникового зв`язку Публічного акціонерного товариства «В» 15 доступів до інформації за період з 1 липня 2017 року до 13 червня 2018 року про трафіки з`єднань його мобільного телефону. Під час проведення процесуальних дій (допитів та виїмок) органом досудового розслідування розповсюджено неправдиві відомості про нібито незаконне поширення комп`ютерної програми  службовими особами TOB «М», що створило йому, як автору комп`ютерної програми, перешкоди у користуванні майновими правами, передбаченими статтею 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Також погіршилися стосунки з діловими партнерами.

Позивач просив відшкодувати йому моральну шкоду, розмір якої оцінив у 2 295 000,00 грн, виходячи з розрахунку розміру середньомісячної заробітної плати (3 400,00 дол. США) по Україні розробника комп`ютерних програм (Project Manager) за 27 місяців, упродовж яких порушувались його права внаслідок процесуальних дій у кримінальному провадженні № 32015210000000062 від 28 квітня 2015 року (3 400,00 дол. CШA х 27 місяців х 25 грн за 1 дол. США = 2 295 000,00 грн).

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Стягнуто із Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь позивача 155 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд врахував моральні страждання, які заподіяно позивачу внаслідок незаконного проведення щодо нього негласних слідчих дій органом досудового розслідування у рамках кримінального провадження, як наслідок втручання у його приватне життя. Визначаючи розмір моральної шкоди позивачу, суд виходив із тривалості кримінального провадження (31 місяць) та розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на день розгляду справи (31 місяць х 5 000,00 =155 000,00).

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд у тому числі врахував моральні страждання, які поніс позивач під час проведення слідчих дій органом досудового розслідування у кримінальному провадженні, а саме порушення його нормальних життєвих зв`язків, які вимагали від нього додаткових зусиль для організації в подальшому свого життя, негативний вплив на ділову репутацію позивача, як керівника та засновника ТОВ «М», що зумовило припинення використання суб`єктами господарювання розробленого позивачем програмного продукту комп`ютерної програми, автором якої є позивач, втрату потенційних користувачів зазначеної програми, понесені у зв`язку із цим переживання позивача, відчуття приниження ділової репутації, честі та репутації автора.

Постановою апеляційного суду  рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням судів, ГУ НП в Тернопільській області подало касаційну скаргу. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що стадія кримінального провадження починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, однак позивачу протягом всього розслідування про підозру не повідомляли, позивач не притягувався до кримінальної відповідальності; суди не врахували, що строк перебування під слідством і судом слід обраховувати з дати повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, а тому висновки про те, що позивач був притягнутий до кримінальної відповідальності протягом 31 місяця, а саме з моменту порушення кримінального провадження до його закриття, суперечить висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у справі № 534/955/17; сам факт закриття кримінального провадження не є доказом заподіяння позивачу моральної шкоди та беззаперечною підставою для її відшкодування; відсутнє рішення про визнання незаконними дій органу досудового розслідування.

Висновок Верховного Суду

Розглядаючи справу, ВС наголосив, що задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що в ході досудового розслідування кримінального провадження  від 28 квітня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 176 КК України, стосовно службових осіб ТОВ «М», одноосібним керівником якого є позивач, яке в подальшому було закрите за відсутності події злочину, проводились негласні слідчі дії, а саме: зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, які обмежували права позивача й мало місце здійснення втручання у приватне спілкування позивача шляхом отримання в оператора стільникового зв`язку ПАТ доступу до інформації за період з 1 липня 2017 року до 13 червня 2018 року про трафіки з`єднань мобільного телефону, який належав позивачу, а тому наявні передбачені пунктом 1 частини першої статті 1, пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підстави для відшкодування завданої позивачу моральної шкоди внаслідок проведення процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Суди попередніх інстанцій обраховували розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, виходячи з 31 місяця - час, протягом якого проводилося досудове розслідування за виключенням періодів, коли мало місце закриття кримінального провадження.

Так, Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 рок у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18), про яку зазначав заявник, дійшов висновку про те, що за приписами пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до частин першої та другої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.

У частині першій статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

На підставі системного аналізу наведених норм прав Верховний Суд дійшов переконання, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Моральна шкода підлягає майновому відшкодуванню з обрахуванням відповідно до тривалості періоду такого незаконного перебування під слідством та судом з обов`язковою прив`язкою до мінімального розміру заробітної плати, оскільки це передбачено законом.

Однак, на відміну від справи, на яку посилався заявник у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звернувся до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої йому проведенням органом досудового розслідування інших процесуальних та слідчих дій у кримінальному провадженні № 32015210000000062, внаслідок яких порушувались його конституційні права, майнові та немайнові права інтелектуальної власності, а не з підстав перебування під слідством та судом чи незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Юридичні підстави притягнення до цивільно-правової відповідальності у кожній зі згаданих підстав є відмінними, їм притаманні певні особливості.

Таким чином, посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 рок у справі № 534/955/17 (провадження № 61-22539св18), не можуть бути прийняті судом, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, не суперечать висновку, який викладений у вказаній постанові, через наявність суттєвих відмінностей у підставах притягнення до цивільно-правової відповідальності.

ВС підкреслив, що саме по собі посилання на неоднакове застосування положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Доводи скарги про те, що сам факт закриття кримінального провадження не є доказом заподіяння позивачу моральної шкоди та беззаперечною підставою для її відшкодування; відсутнє рішення про визнання незаконними дій органу досудового розслідування є неприйнятними, оскільки сам по собі факт закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав (за відсутності події злочину в даному випадку) є доказом незаконності дій органу досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17).

ВС залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС визначив вік, з якого особа може вважатися особою похилого віку.

 Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.