«ДНР» та «ЛНР» де-юре не існує: які рішення виносили судді стосовно так званих «референдумів»

З огляду на заяви окупантів про проведення «референдумів» на українських територіях та обговорення включення «республік» до складу РФ, варто поглянути, що вирішували українські суди у справах, які стосувалися «референдумів» зі створення «ДНР» та «ЛНР».

Правда полягає у тому, що жодне рішення стосовно проведення таких «народних» голосувань не було залишене у силі судами. Отже, рішення про проведення цих «референдумів» скасовані, і, як наслідок, їх результати не можна вважати такими, що підтверджують створення «ДНР» і «ЛНР» (адже саме до цього «волевиявлення» звертаються як керівники фейкових республік, так і Росія).

Де-юре «республік» саме завдяки рішенням судів не існує. Тому будь-які подальші спроби окупантів врегулювати їх «юридичний статус» є нікчемними.

Так, Донецький апеляційний адміністративний суд у липні 2014 розглядав справу за позовом першого заступника прокурора до Донецької обласної ради.

Як йдеться у рішенні ДААС, «рішенням Донецької обласної ради від 03.03.2014 року підтримано народні ініціативи мешканців Донецької області, виражені на мітингах, що проводяться у Донецькій області, про проведення референдуму на території Донецької області. Крім того, згідно пункту 2 вказаного рішення - з метою забезпечення суспільного порядку у містах та районах області рекомендувати органам місцевого самоврядування розглянути питання про створення суспільних формувань по охороні громадського порядку».

Вирішуючи позовні вимоги про правомірність пунктів рішення облради від 03.03.2014, колегія суддів зазначила, що питання щодо проведення референдуму на території Донецької області виходить за межі компетенції відповідача як органу місцевого самоврядування, а тому є прийняте з цього питання рішення є протиправним.

Відповідно до п. 20 ч. 1 статті 92 Конституції України, організація і порядок проведення виборів і референдумів визначаються виключно законами України.

Пункт 1.1. спірного рішення не містить визначення виду референдуму, якого воно стосується.

Діючим законодавством в України передбачено можливість проведення всеукраїнського або місцевого референдуму. Згідно Закону України «Про всеукраїнський референдум» це питання не віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування, зокрема відповідача.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцевий референдум - форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування.

Статтею 7 цього Закону визначено, що місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.

Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до відання місцевого самоврядування.

На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.

Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми.

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» втратив чинність згідно із Законом України «Про всеукраїнський референдум» від 6 листопада 2012 року N5475-VI.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що на час прийняття п. 1.1 спірного рішення відсутній Закон, який встановлює порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, враховуючи відсутність Закону, яким би визначався порядок оголошення та проведення місцевого референдуму, а також будь-якого іншого закону чи нормативно-правового акту, яким би розгляд цього питання був віднесений до компетенції обласних рад, колегія суддів дійшла висновку, що п. 1.1 рішення від 03.03.2014 року № 6/29-704 Донецькою обласною радою прийнято не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому підлягає визнанню протиправним.

Щодо п. 2 рішення від 03.03.2014 року, яким рекомендовано органам місцевого самоврядування розглянути питання про «створення суспільних формувань по охороні громадського порядку», колегія суддів зазначила, що Законом, який визначає правові підстави створення громадських формувань, є Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону».

Відповідно до частин 2 та 3 ст. 4 Закону рішення про створення громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону приймається на зборах (конференціях) громадян.

Таким чином, створення громадських формувань з охорони громадського порядку є виключною компетенцією зборів (конференцій) громадян.

Статтею 43 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачений перелік питань, які вирішуються районними і обласними радами на їх пленарних засіданнях, при цьому, такого права, як надання рекомендацій органам місцевого самоврядування про розгляд тих чи інших питань, зокрема питання щодо створення громадських формувань, обласним радам цим Законом або будь-яким іншим не надано.

Самим Законом України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» не передбачено жодних повноважень обласних рад у цих правовідносинах.

Отже, приймаючи рішення рекомендувати органам місцевого самоврядування розглянути питання про створення громадських формувань, Донецька обласна рада вийшла за межі наданих їй діючим законодавством повноважень, а тому п. 2 спірного рішення підлягає скасуванню.

Подібну справу розглянув і Луганський окружний адміністративний суд 26 травня 2014 року.

Суд зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97 органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Конституція України також закріплює ряд принципів, важливих з точки зору функціонування місцевого самоврядування як однієї з передумов правової держави.

Зокрема, у статті 5 Конституції України зазначається, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Судом встановлено, що оскаржуваним пунктом рішення президії Луганської обласної ради від 12 травня 2014 року остання за наслідком обговорення громадсько-політичної ситуації в Луганській області вирішила прийняти заяву президії Луганської обласної ради.

Суд вважає безпідставним та необґрунтованим посилання у преамбулі прийнятого рішення на Закон 280/97, оскільки в ньому зовсім відсутні положення, які б наділяли повноваженнями як обласну раду, так і її президію як дорадчий орган, приймати будь-які рішення відносно процедури референдуму.

Діючим законодавством призначення та проведення референдуму з певних питань в межах окремої адміністративно-територіальної одиниці не передбачено. Крім того, в преамбулі зовсім не зазначені конкретні статті Закону 280/97, що підтверджує висновок суду відносно цього.

Суд підкреслив, що ані нормами Конституції України, ані нормами жодного іншого законодавчого акту не передбачено право органу місцевого самоврядування – обласної ради та її дорадчого органу президії приймати рішення відносно процедури призначення, проведення та оголошення підсумків референдуму, а прийняття такої заяви дорадчим органом обласної ради, уповноваженої представляти інтереси певної територіальної громади, не входить до компетенції президії Луганської обласної ради та суперечить положенням ст. ст. 19, 72, 73 Конституції України, ст. ст. 43, 57, 59 Закону 280/97 та нормам Закону України «Про всеукраїнський референдум».

З вище викладених мотивів, пункт 1 рішення президії Луганської обласної ради від 12.05.2014 є протиправним та підлягає скасуванню.

Також 2014 року Луганський окружний адміністративний суд розглядав позов заступника прокурора до Луганської обласної ради про визнання протиправними дії посадових осіб обласної ради щодо опублікування на офіційному сайті 5 травня 2014 року звернення президії.

Так, на офіційному сайті Луганської обласної ради було опубліковано заяву президії, у якій негативно оцінена діяльність державних органів влади, викладено ряд вимог до діючої влади та підтримано «ініціативу мешканців Луганщини про проведення референдуму про статус Луганської області».

Суд встановив, що згідно інформації, яка розміщена на офіційному сайті Луганської обласної ради 5 травня 2014 року не проводилась сесія Луганської обласної ради. Жодні рішення не розглядались, не обговорювались та не приймались.

Судом встановлено, що дії Луганської обласної ради щодо опублікування на офіційному сайті 05.05.2014 звернення президії ради не відповідають вимогам законодавства, а тому є протиправними.

Окрім того, у 2014 році цілу низку судових справ стосовно рішень місцевих рад Донецької області про проведення «референдуму на території Донецької області про подальшу долю Донецької Народної Республіки» розглянув Донецький окружний адмінсуд.

Як неодноразово підкреслено судом, «на місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади».

Порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом, визначаються законом про референдуми. Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» втратив чинність згідно із Законом України «Про всеукраїнський референдум» від 6 листопада 2012 року N5475-VI.

За таких обставин, суд дійшов до висновків, що на час прийняття спірних рішень відсутній Закон, який встановлює порядок призначення та проведення місцевого референдуму, а також перелік питань, що вирішуються виключно референдумом.

«Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцією та законами України», - зазначив суд.

Крім того, суд зауважив, що оскільки рішенням місцевої ради підтримано «народну ініціативу про проведення референдуму» саме на території Донецької області, то така рада діяла поза межами своїх повноважень, оскільки повноваження місцевої влади не розповсюджуються на всю територію Донецької області.

Таким чином, жодне рішення про проведення «референдумів», про опублікування відповідної інформації стосовно них, про створення власних «органів влади» на територіях «ДНР» та «ЛНР» не залишилося в силі після судового розгляду. А що не має правової основи, те і не може породжувати подальших юридичних наслідків.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.