Верховный Суд: длительное проживание лица в жилье, независимо от его правового режима, является достаточным основанием считать это жилье принадлежащим такому лицу в смысле статьи 8 Конвенции

Длительное проживание лица в жилье, независимо от его правового режима, является достаточным основанием для того, чтобы считать соответствующее жилье принадлежащим такому лицу в понимании статьи 8 Конвенции о защите прав человека и основных свобод, а последующее выселение его из соответствующего жилья является неоправданным вмешательством в частную сферу лица, нарушением права на уважение к жилью. Об этом указал Верховный Суд в составе коллегии судей Второй судебной палаты Кассационного гражданского суда в постановлении от 27 августа 2024 года по делу № 201/193/22.

Также КГС ВС отметил, что отсутствие ордера на вселение в спорное помещение само по себе не является основанием для вывода, что жилье, занимаемое лицом длительное время, при наличии достаточных связей с конкретным местожительством, не является жильем в понимании пункта 1 статьи 8 Конвенции о защите прав человека и основных свобод.

Обставини справи

Верховний Суд розглянув касаційну скаргу особи у справі за позовом керівника Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до цієї особи про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження комунальним майном шляхом виселення.

Прокурор зазначав, що відповідач проживає у квартирі, яка перебуває у власності Дніпровської міської ради, не має правових підстав користування квартирою, у тому числі й проживати в ній.

Дніпровська міська рада як власник комунального майна, будучи обізнаною про вказані факти, належних заходів з метою припинення порушень що виникли внаслідок неналежної поведінки відповідача, не вжила. Відповідач продовжує незаконно володіти та користуватися вказаною квартирою, що перебуває у комунальній власності, чим створює перешкоди власнику майна в реалізації своїх законних прав та інтересів. Ураховуючи викладене, прокурор просив виселити відповідача з квартири без надання іншого житлового приміщення.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, позов задовольнив, оскільки позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Що вирішив Верховний Суд

Верховний Суд не погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке. Положеннями статті 9 Житлового кодексу передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, як на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

У частині третій статті 116 ЖК передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов’язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Оскільки особа звернулась до ПАТ «Укртелеком» із заявою про надання їй дозволу на проживання в орендованому приміщенні та вселилася до нього зі згоди ПАТ «Укртелеком» (протилежного не встановлено), яке на той час було орендарем цього приміщення, тому проживання її у квартирі не може вважатися самовільним.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

При вирішенні справи про наявність передбачених законом підстав для виселення особи суд у кожній конкретній справі, керуючись принципом верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до її житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

Верховний Суд вказав, що тривале проживання відповідача у спірному житлі є достатньою підставою для того, щоб вважати це житло належним їй в розумінні статті 8 Конвенції. Відсутність ордера на вселення у спірне приміщення саме по собі не є підставою для висновку, що займане відповідачем з 2012 року житло за таких фактичних обставин справи, за наявності достатніх триваючих зв’язків з конкретним місцем проживання, не є житлом у розумінні пункту 1 статті 8 Конвенції. Не встановивши чи є у особи інше житло, суд зробив передчасний висновок про можливість задоволення позову. Ураховуючи викладене, Верховний Суд постанову суду апеляційної інстанції скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.