ВП ВС визначила юрисдикцію заяв про віднесення до кола членів сім’ї для отримання допомоги в разі загибелі військовослужбовця

Обставини справи

Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення: просив визнати його членом сім'ї племінника — військовослужбовця, який внаслідок отримання вогнепальних поранень під час виконання завдання в зоні проведення АТО помер.

Загиблий був сиротою, а жінка, призначена його опікуном, згодом померла. І після цього виконком Фрунзенської районної ради м.Харкова призначив заявника опікуном племінника, виходячи з того, що заявник и племінник протягом тривалого часу проживали однією сім’єю.

Звернення до суду, виходячи зі змісту заяви, була обумовлене тим, що Харківський обласний військовий комісаріат Міноборони відмовив заявнику в отриманні одноразової грошової допомоги в разі загибелі військовослужбовця у зв'язку з тим, що він не є членом сім'ї військовослужбовця, оскільки, згідно зі ст.77 Сімейного кодексу, опіка припиняється при досягненні фізичною собою повноліття.

Цей факт заявник не оспорював, проте наполягав на тому, що все ж має бути визнаний членом сім’ї загиблого із наведених у заяві підстав.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Орджонікідзевський районний суд м.Харкова повністю задовольнив вимоги заявника, виходячи з того, що між ним та його племінником з 2005 року склалися сімейні стосунки: вони тривалий час проживали разом, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права й обов'язки щодо утримання житла, навчання племінника, мали спільні витрати та спільне харчування, піклувалися один про одного і надавали взаємну допомогу.

Вказане, на думку суду першої інстанції, свідчило про існування між заявником і його племінником сімейних відносин.

Апеляційний суд Харківської області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін, відхиливши доводи апелянта — Міноборони про те, що у цій справі існує спір про право, і його розгляд мав здійснюватися за правилами адміністративного судочинства.

Суть касаційної скарги

На думку представників Міноборони, заява не могла розглядатися в порядку окремого провадження, оскільки необхідність визнання заявника членом сім'ї племінника обумовлена самим же заявником — його зверненням до військового комісаріату за призначенням одноразової грошової допомоги в разі смерті військовослужбовця.

Вказане, на переконання скаржника, свідчить про наявність спору про право. Крім того, порушене у справі питання фактично стосується оскарження рішення військкомату про відмову заявнику у грошовій допомозі, а тому справа мала розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Рішення Верховного Суду

З огляду на те, що у касаційній скарзі йшлося про порушення правил предметної юрисдикції, Касаційний цивільний суд передав справу на розгляд Великої Палати ВС.

Раніше у постанові від 30 травня 2018 року у справі №761/16799/15-ц Велика Палата сформулювала правову позицію, відповідно до якої суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо:

• згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки (від них залежить виникнення/зміна/ припинення особистих чи майнових прав;
• чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення;
• заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
• встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.  

Разом з тим, ВП ВС встановила, що чинне на момент розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій законодавство не передбачало іншого порядку підтвердження цього факту; його встановлення не пов'язувалося з вирішенням спору, а було необхідним для подальшого подання заявником з метою призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця-племінника документа, що засвідчував би наявність сімейних відносин між заявником і племінником станом на день загибелі останнього.

«З огляду на наведене, доводи Міноборони щодо наявності у цій справі спору про право та необхідність її розгляду за правилами адміністративного судочинства є необґрунтованими.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з судом апеляційної інстанції, який застосував ч.2 ст.256 ЦПК та відхилив довід Міноборони про те, що оскільки можливість визнання членом сім'ї військовослужбовця не передбачена у ч.1 ст.256 ЦПК, суд першої інстанції не мав права встановлювати юридичний факт проживання заявника з його племінником однією сім'єю.

Визначений у ч.1 ст.256 ЦПК перелік фактів, які могли встановлюватися судом, не був вичерпним. З огляду на це аналогічний довід Міноборони, наведений у касаційній скарзі, є необґрунтованим.

У разі згоди заявника з відмовою у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця з підстав припинення піклування про останнього, за відсутності спору з приводу законності означеної відмови та щодо припинення піклування суд повинен розглянути заяву про встановлення юридичного факту — віднесення заявника до кола членів сім'ї загиблого військовослужбовця — за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні», — йдеться у постанові ВП ВС від 22 серпня 2018 року.

Таким чином, Велика Палата залишила касаційну скаргу Міноборони без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції — без змін.

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Велика Палата Верховного Суду визначила юрисдикцію спорів про «подвійну реєстрацію» речових прав на нерухоме майно.

Крім того, ВП ВС визначила юрисдикцію спорів щодо усунення перешкод у здійсненні права власності на майно, заарештоване в рамках кримінального провадження.