Вопрос судейского вознаграждения: КСУ проверяет на конституционность отдельные предписания Закона «О судоустройстве и статусе судей»

В среду, 18 октября, Второй сенат Конституционного Суда Украины 2023 на открытой части пленарного заседания в форме письменного производства рассматривал дело по конституционной жалобе Евграфовой Елизаветы Павловны относительно конституционности отдельных предписаний пункта 7 раздела ХІІ „Заключительному и статус судей“ от 2 июня 2016 года № 1402-VIII (далее – Закон № 1402). Об этом сообщил официальный сайт КСУ.

Під час пленарного засідання суддя-доповідач у справі Віктор Городовенко зазначив, що Єлизавета Євграфова звернулася до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 24, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 126 Конституції України окремі приписи пункту 7 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 1402 «у частині визначення гарантій суддів Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів Законом України „Про судоустрій і статус суддів“ від 07 липня 2010 року № 2453-VІ».

Авторка клопотання твердить, що після набрання чинності Законом № 1402 з 30 вересня 2016 року продовжує здійснювати правосуддя у суді касаційної інстанції, успішно пройшла кваліфікаційне оцінювання та підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Верховному Суді, однак отримує суддівську винагороду відповідно до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453-VІ (далі – Закон № 2453).

Єлизавета Євграфова звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якому просила, зокрема, визнати протиправними дії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо ненарахування і невиплати їй суддівської винагороди згідно з приписами пункту 3 частини третьої статті 135 Закону № 1402 (з розрахунку посадового окладу судді Верховного Суду), зобов’язати відповідача нарахувати і виплатити їй суддівську винагороду у відповідному розмірі, а також провести перерахунок виплаченої суддівської винагороди з 28 липня 2017 року з урахуванням проведених виплат.

Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив у задоволенні цього позову, а Шостий апеляційний адміністративний суд, застосувавши, зокрема, приписи пункту 7 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 1402, залишив зазначене рішення без змін.

Так, суд апеляційної інстанції наголосив, що приписами пункту 7 розділу ХІІ „Прикінцевих та перехідних положень“ Закону № 1402 «законодавець конкретно виокремив наведену категорію суддів, у нашому випадку суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, із кола осіб, на яких можуть поширюватися вимоги визначені цим Законом щодо права на отримання суддівської винагороди у більшому розмірі, та не залежно від проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження на відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) грошове забезпечення цих суддів визначаються Законом України „Про судоустрій і статус суддів‟, що діяло у редакції до Закону №1402, тобто до припинення діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов’язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України „Про судоустрій і статус суддів“ в попередніх редакції. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог внаслідок відсутності у позивача права на отримання суддівської винагороди, розрахованої відповідно до Закону №1402».

Авторка клопотання вважає, що окремими приписами пункту 7 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 1402 її „у числі інших суддів вищих спеціалізованих судів, що здійснювали повноваження касаційної інстанції, без будь-якого обґрунтування законодавцем виокремлено в категорію суддів, на яких не поширюються гарантії незалежності суддів визначені Законом № 1402“, зокрема право на суддівську винагороду у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402, та право на відставку на умовах, установлених Законом № 1402.

Єлизавета Євграфова наголошує, що оспорюваними приписами Закону № 1402 „запроваджено дискримінаційний підхід щодо гарантій незалежності суддів вищих спеціалізованих судів, які до початку роботи Верховного Суду (у новому складі) здійснювали повноваження касаційної інстанції, що порушує принцип недопустимості дискримінації, принцип єдності статусу суддів, конституційні гарантії їх незалежності“, що суперечить частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 24, частині першій статті 126 Конституції України.

На думку суб’єкта права на конституційну скаргу, окремі приписи пункту 7 розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону № 1402 „позбавляють“ її права на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному статтею 135 Закону № 1402, „що становить втручання у право власності (мирне володіння майном), яке захищається статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та є підставою для визнання таких положень неконституційними“.

Суддя-доповідач також поінформував, що з метою забезпечення повного й об’єктивного розгляду справи та ухвалення Судом обґрунтованого рішення він направив запити до низки органів державної влади та наукових установ із проханням висловити позиції щодо питань, порушених у конституційній скарзі.

Суд дослідив матеріали справи на відкритій частині пленарного засідання та перейшов до закритої частини для ухвалення рішення.