Установление факта проживания в зоне усиленного радиоэкологического контроля — апелляционный суд отменил постановление, препятствующее дальнейшему производству по делу

Ровенский апелляционный суд пересмотрел апелляционную жалобу представительницы, поданную на определение местного суда, которой ее доверительнице отказано в открытии производства по делу об установлении факта проживания в определенном месте. Об этом сообщает пресс-служба суда.

Сторона захисту просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги, оскільки не погодилась із мотивацією суду попередньої інстанції, який при ухваленні оскаржуваного рішення вказав, що заява про встановлення факту постійного проживання  в зоні посиленого радіоекологічного контролю для отримання пільг, що передбачені для осіб, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного. Тоді як заявниця звернулася до суду для встановлення юридичного факту, від якого залежить виникнення суб’єктивних прав — нарахування та отримання пенсії.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить розгляд таких справ саме до юрисдикції цивільного суду.

Законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справи про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. 

Як вбачається із поданої до суду першої інстанції заяви, заявниця не оскаржує у межах поданої заяви рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, а просила встановити факт проживання у визначеному місці.

Спірні правовідносини стосуються встановлення юридичного факту, що має юридичне значення (місця проживання фізичної особи), який згідно зі ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі у тексті — ЦПК України) розглядається судами в порядку цивільного судочинства, тому такий спір не має ознак публічно-правового та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений в статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно із ч.2  цієї статті в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов’язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08.11.2019 у справі № 161/853/19, від 18.12.2019 у справі № 370/2598/16-ц.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб’єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Зазначене вище відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена ним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23). Зокрема, у ній зазначається, що неефективним є підхід до визначення юрисдикції спорів у судовому порядку про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в залежності від їх мети звернення та наявності у заявника певних цивільних прав та обов’язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб’єктами владних повноважень, оскільки це не сприятиме належному способу захисту порушеного права заявника, бо призведе до необхідності звертатися в суди різних юрисдикцій з доказуванням одних і тих же обставин, подій та фактів при поданні кожної позовної заяви.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що суд першої інстанції, відмовляючи заявниці у відкритті провадження у справі, порушив норми процесуального права, а тому Рівненський апеляційний суд скасував оскаржуване судове рішення та направив справу для продовження розгляду у тому ж місцевому суді.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у справі № 555/1349/24 (провадження 22-ц/4815/1030/24).

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.