Апелляционный суд взыскал с владельца объектов недвижимого имущества средства за пользование земельными участками, принадлежащими общине

Ровенский апелляционный суд пересмотрел апелляционную жалобу истца — органа местного самоуправления, поданную решение местного суда, которым ему отказано в удовлетворении иска о взыскании с ответчика безосновательно сохраненных средств.

Истец просил отменить обжалуемое решение и принять новое об удовлетворении иска. Об этом сообщает пресс-служба суда.

Проти задоволення апеляційної скарги позивача виступив відповідач і вказав, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін.

Відповідач, не заперечуючи факту розташування на землях позивача низки споруд для здійснення ним підприємницької діяльності, зазначив, що не має наміру сплачувати за користування всією площею спірних земельних ділянок, які належать громаді, коли фактично користується лише їх частиною.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та беручи до уваги норми чинного законодавства і практику Верховного Суду, яка є обов’язковою для врахування апеляційними судами при прийнятті рішень, вважає твердження відповідача безпідставними, а оскаржуване рішення місцевого суду ухвалене з неповним з’ясуванням фактичних обставин справи та неправильним застосуванням норм права, тому воно підлягає скасуванню.

Суду відомо, що відповідачеві на праві приватної власності належить низка споруд — майстерня, електрощитова над свердловиною тракторної бригади, піднавіс поблизу естакади,  мийка з естакадою, гараж автомашин, санітарний блок, заправна, будівля складу паливно-мастильних матеріалів та будівля комори, і розміщені вони на землях, що перебувають у комунальній власності сільської ради.

Відповідно до Акту щодо визначення та відшкодування розміру збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого рішення сільської ради, комісією органу самоврядування встановлено, що відповідач у певний період використовував безпідставно, здійснюючи підприємницьку діяльність на земельних ділянках, що належать сільраді, чим заподіяв збитки у вигляді несплаченої орендної плати.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України (далі у тексті — ЗК України), суб’єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статтей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У справі встановлено, що упродовж двох років відповідач використовував спірні земельні ділянки без правових підстав, орендну плату не сплачував, хоча ділянки використовувалися для розміщення належних йому об’єктів нерухомого майна та здійснення підприємницької діяльності.

Сільська рада здійснила розрахунок несплачених відповідачем сум орендної плати, яку сторона не сплатила, тому й виник спір про стягнення із власника об’єктів нерухомого майна коштів за фактичне користування земельними ділянками, на яких ці об’єкти розміщені.

З огляду на встановлені судом обставини справи, відповідач як фактичний користувач земельних ділянок, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування ними, зобов’язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Для кондиційних зобов’язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).

Те, що площа земельної ділянки, яка безпосередньо зайнята під будівлями, є меншою, ніж площа земельної ділянки, правового значення не має, на що суд першої інстанції не звернув увагу.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що встановлена ним у постанові від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19.

Зважаючи на обставини справи, Рівненський апеляційний суд прийшов до висновку про те, що і позовна заява, і апеляційна скарга органу самоврядування підлягають до задоволення,  та ухвалив рішення, яким скасував оскаржуване судове рішення суду попередньої інстанції.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року у справі № 570/715/23 (провадження № 22-ц/4815/1017/24).

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.