ВП ВС: Йдучи на ризик із придбанням квартири в особи, яка зареєструвала своє право власності, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків

Фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. На цьому наголосила постанови ВП ВС від 8 листопада 2023 року у справі №206/4841/20.

Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор – банк або інша фінансова установа.

У разі відступлення банком права вимоги за кредитним та іпотечним договорами фізичній особі, в результаті чого фізична особа зареєстувала право власності на предмет іпотеки – нерухоме майно і відступила на користь третьої особи, іпотекодавець як власник такого майна вправі звернутися з позовом про витребування такого майна від кінцевого набувача.

Для витребування майна закон не вимагає визнавати недійсними договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнавати незаконним та скасовувати рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, а також визнавати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна кінцевому набувачеві.

Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, в якої він придбав нерухоме майно, зокрема, про стягнення сплаченої вартості. 

Обставини справи

Громадянам А, Б та В на праві приватної власності належала квартира. 27 вересня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та А укладено кредитний договір, з метою забезпечення виконання зобов`язань за яким банк уклав із А, Б та В іпотечний договір, предметом якого є квартира.

У лютому 2018 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відчужило право вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року на користь ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», який в свою чергу того ж дня – 26 лютого 2018 року – переуступив ці права ТОВ «ФК «Інвестстандарт». Цього ж дня між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» (первісний кредитор) та Г (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором 27 вересня 2007 року.

Також 26 лютого 2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвестстандарт» (іпотекодержателем) та Г (новим іпотекодержателем/новим кредитором) укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, предметом якого є квартира.

1 червня 2018 року приватним нотаріусом на підставі договору іпотеки від 27 вересня 2007 року та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 26 лютого 2018 року за Г зареєстровано право власності на вказану квартиру.

23 жовтня 2018 року між Г (продавцем) та Д (покупцем) укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище квартири.

Звертаючись з позовом, позивачі зазначали, зокрема, що укладений між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та Г оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу та у зв`язку з цим суперечить приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, тому підлягає визнанню недійсним. 

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду вкотре наголошує на сформульованій правовій позиції, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор – банк або інша фінансова установа.

Це ж саме стосується переуступки права іпотеки, у тому випадку, коли вона забезпечує виконання кредитних зобов`язань. У постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду також висловилась, щодо можливості відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами не тільки на користь фінансових установ, але й фізичних осіб лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебуває у процедурі ліквідації.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, зазначили, що між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та Г було укладено саме договір відступлення права вимоги (цесії), а не договір факторингу, тому відповідач Г, як фізична особа, мав право бути стороною такого правочину.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. Як вже зазначалося, внаслідок послідовного укладення договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним із А, це право перейшло від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до Г. Отже, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ.

Оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, то ТОВ «ФК «Інвестстандарт» не могло відступити права вимоги на користь Г. Наведеного суди попередніх інстанцій не врахували та дійшли помилкового висновку про правомірність укладеного між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та Г договору відступлення права вимоги за кредитним договором.

Ураховуючи те, що відступлення прав за іпотечним договором могло бути вчинене лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором), а, як зазначено вище, таке відступлення на користь Г було неможливим, тому й відступати право за договором іпотеки ТОВ «ФК «Інвестстандарт» не мало права.

Як встановлено вище, до Г не могло перейти право вимоги ні за кредитним договором, ні за договором іпотеки, тому підстав для державної реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки також не було.

Ураховуючи те, що у Г не виникло права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки), він не мав законних підстав відчужувати цю квартиру Д.

Відтак, позовна вимога щодо витребування цього майна з володіння кінцевого набувача на користь усіх співвласників квартири є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Таке задоволення є пропорційним меті захисту прав власників, враховуючи, зокрема, те, що вимоги закону до відчуження іпотечного майна та прав вимоги за кредитним й іпотечними договорами були або мали бути відомими Д. Ці вимоги є чіткими та доступними, а їхня дія – передбачуваною.

Судова практика Верховного Суду щодо неможливості відчуження таких прав вимоги на користь фізичних осіб є сталою впродовж тривалого часу та відкритою для ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, перед придбанням квартири кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоби встановити історію вибуття квартири з володіння її власників.

Отже, проявивши обачність, він мав можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про те, що Г не міг набути право власності на квартиру, а тому і не мав права її відчужувати. Придбавши квартиру у такої особи, Д як її покупець теж не набув право власності на неї. Зареєструвавши це право за собою, він став її володільцем, а право володіння разом із правами користування та розпорядження квартирою надалі належать позивачам як її власникам.

Йдучи на ризик із придбанням майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця.

З огляду на вказане за обставин цієї справи витребування з володіння Д квартири на користь позивачів як співвласників є пропорційним меті захисту права приватної власності останніх.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку витребування квартири з володіння кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Такий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до Г, в якого він придбав квартиру, зокрема, про стягнення сплаченої її вартості. Як зазначено вище, для витребування майна закон не вимагає визнавати недійсними договори про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнавати незаконним та скасовувати рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, а також визнавати недійсним договір купівлі-продажу квартири кінцевому набувачеві. Тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні зазначених вимог є правильними, але з інших мотивів, ніж ті, що навели суди. Так, суди встановили відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю вимог, у тому числі й зазначених вище. Натомість Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість вимоги щодо витребування майна, вважаючи правильною відмову у задоволенні решти у зв`язку з їх неефективністю для захисту порушеного права позивачів.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.