Чоловік побачив у Резерв+, що перебуває у розшуку і добровільно пішов у ТЦК повідомити, що перебуває на обліку з 2008 року і має 3 дітей, але отримав штраф в 17 тисяч грн – що вирішив суд

Чоловік звернувся до Лубенського міськрайонного суду Полтавської області з позовною заявою до ТЦК, в якій просив скасувати постанову очільника ТЦК від 21 травня 2024 року про притягнення за ч. 2 ст. 210 КУпАП до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в 17 тисяч грн.   

Зі змісту постанови ТЦК вбачається, що він по досягненню 27-річного віку не прибув для взяття його на військовий облік військовозобов`язаних та для оформлення військово-облікового документу.

Він добросовісно вважав, що перебуває на військовому обліку та не ухилявся від постановки на нього. Окрім того, з військово-облікового документу, виданого йому 27.05.2024, вбачається, що його взято на військовий облік військовозобов`язаних 2.10.2008.

20 травня 2024 року він добровільно оновив облікові дані через «Резерв+».

Оновлюючі свої дані, він побачив, що перебуває у розшуку, після чого 21.05.2024 добровільно (без повістки) прибув до ТЦК для врегулювання та приведення у відповідність військово-облікових даних. Умислу на вчинення правопорушення, передбаченого ст.210 КУпАП, у нього не було.

Отже, 20.05.2024 ним було оновлено облікові дані, а на наступний день його було притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку.

Повісток про виклик до ТЦК він не отримував.

Також на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, тому він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

Крім того, позивач вказав, що 21.05.2024 при добровільному зверненні до ТЦК його під тиском та залякуванням змусили підписувати всі документи, які надавали для підпису, а також писати те, що йому говорять. Лякали тим, що у разі несплати ним зараз штрафу у розмірі 17 000 грн., вони подвоять суму на 34 000 грн. Після цього він був змушений звернутись до поліції.

Таким чином, вказав позивач, ТЦК не прийнято до уваги, що повісток про виклик до ТЦК він не отримував, а з`явився туди добровільно, оновив свої дані через «Резерв+», не ухилявся, має право на відстрочку. Тому вважає оскаржувану постанову неправомірною.

Як обставини встановив суд

Дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини. 

21 травня 2024 року т.в.о начальника ТЦК було винесено постанову про штраф позивачу у сумі 17 000 грн. Згідно спірної постанови, правопорушення полягає в тому, що 21.05.2024 о 8 годині 30 хвилин до ТЦК прибув позивач, стосовно якого при уточненні військово-облікових даних встановлено, що той по досягненню 27 річного віку не прибув для взяття його на військовий облік військовозобов`язаних.

З копії військово-облікового документу, виданого позивачу 27.05.2024, вбачається, що його взято на військовий облік 02.10.2008.

В оскаржуваній постанові зазначено, що позивачем було порушено правила перебування військовозобов`язаних на військовому обліку відповідно до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою КМУ від 30.12.2022 №1487, ч. 10 ст. 1 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу», ч. 1 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». 

В чому саме полягає порушення Порядку організації та ведення військового обліку у постанові ТЦК не зазначено.

Як вказав суд, частина 1 ст. 37 Закону «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції, чинній на момент досягнення позивачем 27-річного віку, тобто, 29.08.2010, регламентувала наступне. Взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України: звільнені з військової служби в запас; звільнені з альтернативної (невійськової) служби; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; звільнені зі служби начальницького та рядового складу МВС, центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби, Державної податкової адміністрації; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; виключені з військового обліку СБУ; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від призову на строкову військову службу.   

Частиною 3 цієї статті Закону визначено, що призовники та військовозобов`язані після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.   

З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що ч. 1 ст. 37, зокрема пункт 2, регламентує перелік громадян, які підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних. При цьому дана стаття не регламентує порядок такого взяття, зокрема, осіб, які досягли 27-річного віку, та обов`язок особи з`явитися до органу, де вона перебуває на військовому обліку. Такий обов`язок був передбачений у ч. 3 цієї статті Закону при зміні місця проживання. 

Згідно зі ст.280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення уповноважена особа органу ТЦК має обов`язок всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення особою адміністративного правопорушення. 

Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 8. КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. 

Вказане зазначено в позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеної в постанові від 18.12.2019 у справі №158/286/17: «КУпАП не містить визначення поняття «триваюче правопорушення».

Проте, як зазначено у листі Міністерства юстиції від 2 серпня 2013 року №6802-0-4-13/11, в теорії адміністративного права триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов`язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов`язок, або виконує його не повністю чи неналежним чином. 

Диспозиція ч. 2 ст. 210 КУпАП в редакції, чинній на дату досягнення позивачем 27-річного віку, встановлювала відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого ч. 1 цієї статті (порушення військовозобов`язаними чи призовниками правил військового обліку, неявка їх на виклик до військового комісаріату без поважних причин або несвоєчасне подання в обліковий орган, де вони перебувають на військовому обліку, відомостей про зміну місця проживання, освіти, місця роботи, посади, а також порушення порядку проходження навчальних зборів (занять) у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та професійно-технічних навчальних закладах)або частиною першою статті 211 цього Кодексу, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню. 

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що особою, яка склала оспорювану постанову, неправомірно кваліфіковано дії позивача за ч. 2 ст. 210 КУпАП, оскільки на час вчинення інкримінованого йому правопорушення його дії не могли підпадати під регулювання цієї статті. 

До такого висновку суд дійшов також з огляду на зміст ч. 2 ст. 8 КУпАП, відповідно до якої закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів.
Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. 

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях КСУ від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. 

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Окремо суд зазначає, що дії позивача було кваліфіковано саме за ч.2 ст.210 КУпАП з подальшим виправленням на ч.3 ст.210 КУпАП, що вбачається з наданої відповідачем копії постанови та є неприпустимим.

Оскаржуваною постановою штраф накладено в межах санкції ч.3 ст.210 КУпАП як за правопорушення, вчинене у особливий період.

При цьому, навіть у разі порушення позивачем правил перебування військовозобов`язаних на військовому обліку, з огляду на викладену у постанові суть правопорушення, були би відсутні підстави вважати, що воно вчинене в особливий період. 

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. 

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, ТЦК.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. 

Оскільки позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності, коли такий не підлягав притягненню до такої відповідальності за вказані дії, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова винесена з порушенням вимог чинного законодавства. 

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити та скасувати оскаржуване рішення ТЦК, а відповідну справу про адміністративне правопорушення закрити.

Відповідне рішення Лубенський міськрайонний суд Полтавської області прийняв 25 червня 2024 року по справі №539/2247/24.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.