Чи втрачає військовий право на 100 тисяч гривень після СЗЧ: позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду розглянув спір щодо правомірності припинення виплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди військовослужбовцю, якого командування військової частини визнало таким, що самовільно залишив місце служби. Суд також оцінив доводи про те, чи є обов’язковою умовою для припинення таких виплат внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Фабула справи
Військовослужбовець звернувся до суду з позовом до військової частини, в якому просив визнати протиправними та скасувати положення наказів командира військової частини щодо невиплати йому премії та додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, а також визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати основного грошового забезпечення за період з березня по липень 2023 року та зобов’язати здійснити відповідні нарахування і виплати.
Позивач стверджував, що безпідставно був визнаний таким, що самовільно залишив місце служби. На його переконання, у період після 13 березня 2023 року він перебував у районі розташування військової частини разом з іншими військовослужбовцями та очікував подальших розпоряджень командування. Він також зазначав, що згодом перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується медичними документами, а тому його відсутність не могла розцінюватися як самовільне залишення військової частини.
Крім того, позивач наголошував, що факт самовільного залишення військової частини не був встановлений у кримінальному провадженні та не підтверджений обвинувальним вироком суду. На його думку, за відсутності відповідних відомостей у Єдиному реєстрі досудових розслідувань та обвинувального вироку не існувало законних підстав для припинення виплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди.
Судами встановлено, що у березні 2023 року командуванням військової частини було зафіксовано відсутність військовослужбовця у районі виконання завдань. На підставі рапорту командира підрозділу проведено службове розслідування, за результатами якого зроблено висновок про самовільне залишення місця служби. Наказом командира військової частини було припинено виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення місця служби, а також прийнято рішення про невиплату премії та додаткової винагороди за березень 2023 року і наступний період відсутності.
Рішення судів попередніх інстанцій
Дніпропетровський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову. Третій апеляційний адміністративний суд залишив це рішення без змін.
Суди виходили з того, що факт самовільного залишення місця служби підтверджується матеріалами службового розслідування. Вони зазначили, що встановлення такого факту є достатньою правовою підставою для припинення виплати грошового забезпечення, а також для невиплати премії та додаткової винагороди відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України.
Щодо доводів про перебування на лікуванні суди зазначили, що поважність причин відсутності має підтверджуватися належно оформленими документами та бути погодженою з командуванням військової частини. Матеріали справи не містили доказів направлення військовослужбовця на лікування або належного повідомлення командування про необхідність залишення місця служби.
Також суди відхилили аргумент про те, що факт самовільного залишення місця служби може бути встановлений виключно обвинувальним вироком суду. На їхню думку, у цій справі не вирішувалося питання кримінальної відповідальності, а лише оцінювалася наявність підстав для припинення відповідних виплат.
Правові висновки КАС ВС
Верховний Суд зазначив, що предметом спору є правомірність невиплати військовослужбовцю грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди у зв’язку із самовільним залишенням місця служби.
Суд у справі № 160/19666/23 звернув увагу, що пункт 15 розділу І, пункт 5 розділу XVI та пункт 14 розділу XXXIV Порядку №260 прямо передбачають правові наслідки самовільного залишення військової частини або місця служби. Зокрема, грошове забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення місця служби та поновлюється з дня повернення, щомісячна премія не виплачується за місяць, у якому допущено порушення, а додаткова винагорода не виплачується за місяць порушення та весь період самовільної відсутності.
Верховний Суд підкреслив, що підтверджений факт самовільного залишення військової частини є самостійною правовою підставою для застосування передбачених Порядком №260 обмежень щодо грошових виплат.
Суд погодився з висновками попередніх інстанцій про те, що службовим розслідуванням підтверджено факт самовільного залишення місця служби. При цьому матеріали справи не містять доказів законності залишення військовослужбовцем місця служби, належного оформлення направлення на лікування чи повідомлення командування про необхідність такої відсутності.
Верховний Суд також підтримав висновок про безпідставність доводів щодо необхідності обвинувального вироку для застосування наслідків у вигляді припинення виплат. Суд наголосив, що в межах цього спору не вирішувалося питання притягнення до кримінальної відповідальності, а встановлювалися підстави для застосування спеціальних норм, які регулюють порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.
Окремо Верховний Суд розглянув доводи щодо необхідності внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Суд зазначив, що призупинення виплати грошового забезпечення, а також невиплата премії та додаткової винагороди у разі встановлення факту самовільного залишення військової частини є самостійними правовими наслідками, врегульованими Порядком №260.
Верховний Суд наголосив, що пункт 15 розділу І, пункт 5 розділу XVI та пункт 14 розділу XXXIV Порядку №260 визначають факт самовільного залишення військової частини або місця служби як юридичний факт, достатній для призупинення виплати грошового забезпечення, невиплати премії та додаткової винагороди. Ці норми не пов’язують можливість припинення виплат із внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Суд підкреслив, що положення пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» регулюють питання призупинення військової служби і не встановлюють прямої залежності між внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та припиненням виплати грошового забезпечення.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність запису в Єдиному реєстрі досудових розслідувань не перешкоджає припиненню виплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди у разі встановлення факту самовільного залишення військової частини. Касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій — без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
