Отримав повістку та не з’явився до ТЦК, бо не знає української мови: що вирішив Верховний Суд у справі про ухилення від мобілізації
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив у силі вирок чоловікові, засудженому за ухилення від призову під час мобілізації. Суд відхилив аргументи захисту про відсутність належних документів для підтвердження вручення повістки та наголосив, що для притягнення до відповідальності за статтею 336 КК України необхідно встановити факт належного повідомлення військовозобов’язаного про необхідність явки та його неприбуття без поважних причин. Водночас документи, які стали підставою для виклику особи до ТЦК та СП, не є тотожними доказам вручення повістки.
ВС також підкреслив, що обов’язок військовозобов’язаного з’явитися за викликом встановлений безпосередньо законом, а повістка лише повідомляє особу про необхідність виконання цього обов’язку.
Обставини справи
Летичівський районний суд Хмельницької області визнав чоловіка винним в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації та призначив йому покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Хмельницький апеляційний суд залишив вирок без змін.
Суди встановили, що у липні 2024 року військовозобов’язаний пройшов військово-лікарську комісію, був визнаний придатним до військової служби та отримав повістку для прибуття до ТЦК та СП з подальшим направленням до військової частини. Однак у визначений день він не прибув, хоча не мав законних підстав для відстрочки чи звільнення від мобілізації.
Під час судового розгляду обвинувачений підтвердив, що отримував повістку та поставив підпис про її вручення. Водночас вини він не визнав і пояснював небажання проходити військову службу тим, що народився в Казахстані та за національністю є білорусом. Працівники ТЦК та СП, які вручали повістку, підтвердили, що йому було роз’яснено обов’язок з’явитися за викликом та попереджено про відповідальність за неявку.
На чому наполягав захист
У касаційній скарзі захисник просив скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження. Серед аргументів захисту було те, що в матеріалах справи відсутні наказ про мобілізацію, мобілізаційне розпорядження чи інші документи, які стали підставою для призову. Також захист стверджував, що розписка про отримання виклику не є належним доказом вручення повістки, а обвинувачений через недостатнє володіння українською мовою не розумів змісту документів, які підписував. Крім того, сторона захисту вказувала на нібито порушення права на захист та недоліки під час апеляційного розгляду.
Обов’язок з’явитися до ТЦК виникає із закону, а не з повістки
Касаційний кримінальний суд не погодився з доводами захисту.
Суд нагадав, що відповідно до Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов’язані зобов’язані з’являтися до ТЦК та СП у строки, зазначені в отриманих повістках або мобілізаційних розпорядженнях. Водночас сам обов’язок з’явитися за викликом виникає не через вручення повістки, а безпосередньо із закону. Повістка є лише способом повідомлення особи про необхідність виконати цей обов’язок.
Верховний Суд зазначив, що для кваліфікації дій за статтею 336 КК України необхідно встановити факт отримання військовозобов’язаним повістки та його неявку без поважних причин у визначені місце і час. При цьому розписка про отримання виклику може бути одним із доказів вручення повістки. У цій справі вона оцінювалася не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами — показаннями самого обвинуваченого, свідків, даними журналу вручення мобілізаційних розпоряджень, військово-обліковими документами та іншими матеріалами провадження.
Колегія суддів також звернула увагу на свою раніше висловлену правову позицію у постанові від 28 січня 2020 року у справі №759/5435/16-к, відповідно до якої для доведення вини за статтею 336 КК України необхідно встановити факт вручення повістки військовозобов’язаному або підтвердити його відмову від її отримання.
Щодо доводів про незнання української мови
ККС ВС відхилив і твердження про те, що засуджений не розумів змісту документів через недостатнє володіння українською мовою.
Суди встановили, що чоловік тривалий час проживає в Україні, перебуває у цивільному шлюбі з громадянкою України, працює в українському колективі та розуміє українську мову на рівні, достатньому для усного спілкування. Крім того, для забезпечення його процесуальних прав на всіх стадіях кримінального провадження залучалися перекладачі. За таких обставин твердження про нерозуміння змісту документів суди небезпідставно розцінили як обраний ним спосіб захисту.
Верховний Суд також звернув увагу, що обвинувачений неодноразово заявляв про небажання проходити військову службу через своє походження та національність. Жодних даних про те, що після отримання повістки він намагався виконати обов’язок щодо прибуття до ТЦК та СП або усунути наслідки своєї неявки, матеріали справи не містили. На переконання суду, така поведінка свідчила про свідоме та умисне ухилення від призову під час мобілізації.
Що вирішив Верховний Суд
Касаційний кримінальний суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили докази, правильно встановили факт отримання повістки, неприбуття військовозобов’язаного до ТЦК та СП без поважних причин та наявність у його діях складу злочину, передбаченого статтею 336 КК України.
У результаті Верховний Суд залишив без змін вирок Летичівського районного суду Хмельницької області та ухвалу Хмельницького апеляційного суду, а касаційну скаргу захисника — без задоволення. Постанова у справі 678/1251/24 набрала законної сили з моменту проголошення та є остаточною.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
