Батько після розлучення хотів через суд офіційно підтвердити самостійне виховання дитини: що вирішила апеляція
Чернівецький апеляційний суд дійшов висновку, що проживання малолітньої дитини разом із батьком та відсутність спору між батьками не є достатніми підставами для встановлення судом факту самостійного виховання і утримання дитини. Суд також наголосив, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися для створення підстав для отримання відстрочки від мобілізації або створення преюдиційних рішень у публічно-правових відносинах.
Позивач звернувся до суду з вимогами про розірвання шлюбу та встановлення факту, що він самостійно виховує і утримує малолітнього сина. Він зазначав, що після припинення спільного проживання дитина залишилася жити з ним, а він повністю забезпечує її потреби. На думку позивача, юридичне встановлення такого факту було необхідне для захисту прав та інтересів дитини.
Суд першої інстанції повністю задовольнив позов: розірвав шлюб та встановив факт самостійного виховання і утримання дитини батьком.
Проте це рішення в частині встановлення зазначеного факту оскаржив територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, який не був учасником розгляду справи. В апеляційній скарзі зазначалося, що таке рішення безпосередньо впливає на його права та повноваження, оскільки відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини може бути підставою для надання військовозобов'язаному відстрочки від призову під час мобілізації.
Що встановив апеляційний суд
Колегія суддів погодилася, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки мав право на апеляційне оскарження, хоча не був учасником справи. Суд зазначив, що рішення про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини може породжувати юридичні наслідки у сфері мобілізаційних правовідносин і впливає на повноваження ТЦК та СП щодо вирішення питання про надання відстрочки.
Апеляційний суд наголосив, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення для публічно-правових відносин. У постанові зазначено, що в разі використання цивільного позову не для захисту цивільних прав та інтересів, а для уникнення виконання публічного обов'язку чи створення правових наслідків у публічно-правових відносинах, таке судове рішення стосується прав, інтересів та обов'язків держави. Суд також послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 1 квітня 2026 року у справі № 497/132/23.
Чому суд відмовив у встановленні факту самостійного виховання
Апеляційний суд звернув увагу, що відповідно до Сімейного кодексу України обоє батьків мають рівні права та обов'язки щодо дитини, а розірвання шлюбу чи окреме проживання не припиняє і не обмежує їхніх батьківських прав та обов'язків.
Матеріали справи свідчили, що між батьками був укладений нотаріально посвідчений договір, відповідно до якого дитина проживає з батьком, однак мати зберігає право брати участь у вихованні та спілкуванні із сином. Крім того, мати не заперечувала проти позову, а доказів того, що вона ухиляється від виконання батьківських обов'язків чи не бере участі у вихованні або утриманні дитини, суду надано не було. Також між батьками був відсутній будь-який спір щодо місця проживання дитини чи здійснення батьківських прав.
На виконання ухвали апеляційного суду орган опіки та піклування надав висновок, що визначення місця проживання дитини є недоцільним, оскільки між батьками відсутній спір, а вони самостійно погодили, що дитина проживатиме з батьком.
Апеляційний суд зазначив, що для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідно встановити обставини, за яких обсяг прав іншого з батьків обмежується або припиняється. Як приклади суд навів смерть одного з батьків, позбавлення батьківських прав, визнання особи безвісно відсутньою, померлою чи недієздатною. Таких обставин у цій справі встановлено не було.
Колегія суддів також підкреслила, що сам факт проживання дитини разом із батьком не означає, що він здійснює її самостійне виховання. Позивач не надав належних і допустимих доказів того, що саме він одноосібно утримує дитину, а мати не бере участі у її матеріальному забезпеченні. Самі лише посилання позивача на такі обставини не підтверджують факту самостійного утримання дитини. За наявності матері, яка не позбавлена батьківських прав, не ухиляється від виконання своїх обов'язків та бере участь у вихованні дитини, найкращим інтересам дитини відповідає її спільне виховання обома батьками.
Висновок суду
Апеляційний суд погодився з доводами апелянта, що позовна вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини у цій справі мала штучний характер і могла бути використана для створення підстав для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Водночас суд констатував у справі 725/12077/25, що позивач не довів існування порушеного чи оспорюваного сімейного права, яке потребувало б судового захисту.
У результаті апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу, скасував рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги. Оскільки апеляційна скарга стосувалася виключно цієї частини спору, рішення про розірвання шлюбу не переглядалося. Крім того, з позивача стягнуто недоплачений судовий збір за подання позову та судовий збір за розгляд справи в апеляційній інстанції.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
