Військовий після виплати понад 1 млн грн через суд стягнув ще 131 тисячу грн за затримку розрахунку

Запорізький окружний адміністративний суд розглянув справу за позовом колишнього військовослужбовця до військової частини про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а також про стягнення такого заробітку та відшкодування моральної шкоди.

Суть справи та позиції сторін 

Позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації з 24 лютого 2022 року до 2 квітня 2024 року у званні капітана.

21 квітня 2022 року під час безпосередньої участі у бойових діях, виконуючи бойові завдання із захисту України, він отримав тяжке мінно-вибухове та вогнепальне поранення. Після поранення військовослужбовець тривалий час перебував на лікуванні, проходив багатоетапні оперативні втручання, протезування та реабілітацію, у тому числі за кордоном, а також перебував у відпустках за станом здоров'я на підставі висновків військово-лікарських комісій.

За результатами військово-лікарської комісії його було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, а медико-соціальна експертна комісія встановила інвалідність ІБ групи.

Перед звільненням представник військовослужбовця неодноразово звертався до військової частини щодо проведення повного розрахунку. Частину належних виплат військова частина здійснила лише після відповідних звернень, однак повністю розрахунок проведений не був.

Наказом командира військової частини позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 2 квітня 2024 року.

Після звільнення військовослужбовець звернувся до адміністративного суду, вважаючи, що під час остаточного розрахунку військова частина не нарахувала та не виплатила у повному обсязі належні йому виплати, зокрема додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів №168, грошове забезпечення за останньою посадою та компенсацію вартості неотриманого речового майна.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у задоволенні первісного позову було відмовлено. Однак постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2024 року це рішення було скасовано, а позов задоволено.

Апеляційний суд визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати військовослужбовцю належних сум, скасував окремі положення наказу командира військової частини, а також зобов'язав військову частину підготувати довідку про вартість речового майна, нарахувати і виплатити компенсацію за неотримане речове майно, здійснити нарахування та виплату збільшеної додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів №168 за період лікування, протезування та реабілітації, а також виплатити грошове забезпечення в повному обсязі за останньою посадою до моменту виключення позивача зі списків особового складу.

На виконання постанови апеляційного суду були видані виконавчі листи. Однак добровільно рішення суду військовою частиною виконано не було, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися до органів державної виконавчої служби.

Надалі суд встановив судовий контроль за виконанням рішення.

У ході виконавчого провадження військова частина була реорганізована, а її правонаступником визначено іншу військову частину. Суд окремими ухвалами здійснив заміну боржника як у справі, так і у виконавчому провадженні.

Крім того, суд змінив спосіб та порядок виконання рішення, замінивши зобов'язання здійснити нарахування та виплату відповідних сум на стягнення конкретної грошової суми у розмірі 1 млн грн, оскільки на той момент військова частина вже здійснила необхідні нарахування.

Частина коштів була сплачена добровільно, а решта стягнута органами Державної казначейської служби шляхом безспірного списання коштів із рахунків військової частини.

Остаточний розрахунок із колишнім військовослужбовцем було завершено лише 18 березня 2026 року.

Саме ця обставина стала підставою для нового позову, в якому позивач просив визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, стягнути понад 513 тис. грн середнього заробітку за період із 2 квітня 2024 року по 18 березня 2026 року, а також 50 тис. грн моральної шкоди.

Позивач зазначав, що на день звільнення військова частина не здійснила з ним повного розрахунку, оскільки не виплатила всі належні суми грошового забезпечення, додаткової винагороди та компенсації вартості неотриманого речового майна.

За його твердженням, лише після звернення до суду, отримання постанови апеляційного суду, відкриття виконавчих проваджень, встановлення судового контролю за виконанням рішення та застосування примусового виконання через органи державної виконавчої служби і Державної казначейської служби військова частина поступово виконала рішення суду.

Позивач звертав увагу, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду було підтверджено протиправність бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати належних йому сум. Водночас фактична виплата була завершена лише 18 березня 2026 року, хоча зі списків особового складу його виключили ще 2 квітня 2024 року.

На думку позивача, саме 18 березня 2026 року є днем проведення остаточного розрахунку при звільненні, а тому відповідно до статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки проведення остаточного розрахунку.

Виходячи з довідки військової частини про розмір грошового забезпечення за лютий та березень 2024 року, позивач визначив середньоденний заробіток у сумі 717,76 грн та розрахував середній заробіток за 715 календарних днів затримки розрахунку у розмірі 513 198,40 грн.

Крім того, позивач просив стягнути 50 тис. грн моральної шкоди, посилаючись на те, що тривале невиконання рішення суду та несвоєчасне проведення остаточного розрахунку спричинили йому значні душевні страждання, приниження честі та гідності.

Військова частина заперечувала проти задоволення позову. Відповідач зазначав, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується лише за наявності визначених законодавством умов.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку військова частина посилалася на положення статті 117 КЗпП України та практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Меньшакова проти України».

На думку відповідача, після ухвалення судового рішення про стягнення відповідних сум спірні правовідносини переходять у площину виконання судового рішення. Відтак обов'язок, передбачений статтею 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, не поширюється на період виконання судового рішення про стягнення належних працівникові виплат.

Також військова частина вважала необґрунтованими вимоги про відшкодування моральної шкоди, зазначаючи, що позивач не довів наявності всіх елементів цивільно-правової відповідальності, зокрема не підтвердив факт заподіяння моральної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та такими наслідками, а також не обґрунтував розмір заявленого відшкодування.

У зв'язку з цим відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Правова оцінка суду

Дослідивши матеріали справи № 280/3631/26, Запорізький окружний адміністративний суд зазначив, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2024 року було встановлено протиправність бездіяльності військової частини щодо ненарахування та невиплати позивачу належних сум грошового забезпечення, додаткової винагороди та компенсації вартості неотриманого речового майна.

Суд також врахував, що остаточна виплата належних позивачу коштів була здійснена лише 18 березня 2026 року, що підтверджується листом Управління Державної казначейської служби про безспірне списання коштів із рахунків військової частини.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд виходив із положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України.

Суд зазначив, що відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх належних йому сум має бути проведена в день звільнення, а якщо працівник у цей день не працював — не пізніше наступного дня після пред'явлення ним вимоги про проведення розрахунку.

Частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець зобов'язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців. Якщо між сторонами існував спір щодо розміру належних виплат, відшкодування підлягає виплаті у разі вирішення такого спору на користь працівника.

Суд встановив, що на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини повний розрахунок із ним проведений не був. Належні виплати були здійснені лише після тривалого судового розгляду, відкриття виконавчих проваджень, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення та примусового виконання через органи Державної казначейської служби.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач допустив порушення вимог статей 116 та 117 КЗпП України, а тому у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.

Разом із тим суд звернув увагу, що чинна редакція статті 117 КЗпП України обмежує період, за який може бути стягнуто середній заробіток, шістьма місяцями.

При визначенні розміру відшкодування суд врахував довідку військової частини про грошове забезпечення позивача за лютий та березень 2024 року, відповідно до якої його середньоденне грошове забезпечення становило 717,76 грн.

Оскільки шестимісячний період затримки становить 183 календарні дні, суд визначив, що розмір середнього заробітку, який підлягає нарахуванню та виплаті, становить 131 350,08 грн.

Оцінюючи вимогу про відшкодування моральної шкоди, суд виходив із положень статті 23 Цивільного кодексу України та роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Суд зазначив, що для задоволення такої вимоги необхідно встановити факт заподіяння моральної шкоди, протиправність поведінки відповідача, причинний зв'язок між такою поведінкою та завданою шкодою, а також підтвердження розміру заявленого відшкодування належними доказами.

На думку суду, позивач не довів належними та допустимими доказами, що саме тривале виконання військовою частиною постанови Третього апеляційного адміністративного суду спричинило йому моральну шкоду.

Окремо суд звернув увагу, що в Україні діє воєнний стан у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації, а позивач не обґрунтував, що душевні страждання, на які він посилається, не могли бути наслідком саме бойових дій, тяжкого поранення та інших обставин, пов'язаних із військовою агресією, а були виключно наслідком дій відповідача.

За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність підстав для стягнення моральної шкоди.

Рішення суду

Запорізький окружний адміністративний суд частково задовольнив позов. Суд визнав протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати колишньому військовослужбовцю середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Також суд стягнув із військової частини на користь позивача середній заробіток за час затримки проведення остаточного розрахунку при звільненні у сумі 131 350,08 грн за період шість місяців.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 50 тис. грн моральної шкоди суд відмовив, визнавши їх недоведеними. В іншій частині позовних вимог суд також відмовив.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.