ТЦК оштрафував чоловіка із шизофренією на 17 тисяч за непостановку на військовий облік після переїзду: що вирішив суд
Шевченківський районний суд міста Харкова розглянув адміністративну справу за позовом громадянина до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП. Позивач оскаржив постанову, якою на нього було накладено штраф у розмірі 17 000 грн за несвоєчасне прибуття до ТЦК та СП для взяття на військовий облік після зміни місця проживання як внутрішньо переміщеної особи.
Суть справи
Позивач просив суд визнати протиправною та скасувати постанову №620 від 5 березня 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності, а також закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
На обґрунтування позову зазначалося, що на момент складання протоколу він не був військовозобов'язаним, є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок психічного захворювання (шизофренії), ще у 2006 році був знятий з військового обліку за станом здоров'я відповідно до наказу Міністерства оборони України №342 від 9 червня 2006 року та є внутрішньо переміщеною особою. Позивач пояснював, що не знав про необхідність особам, які були зняті з військового обліку, після зміни місця проживання звертатися до ТЦК та СП. Також він звертав увагу, що його єдиним джерелом доходу є пенсія по інвалідності у розмірі 3323 грн, тому сплата штрафу у сумі 17 000 грн є для нього неможливою.
Відповідач заперечував проти позову. Представник ТЦК зазначав, що громадяни, які були зняті з військового обліку відповідно до наказу МОУ №342, підлягають направленню на військово-лікарську комісію для визначення ступеня придатності до військової служби за чинним наказом МОУ №402 від 14 серпня 2008 року. На думку відповідача, статус особи, знятої з військового обліку у мирний час, не є тотожним виключенню з військового обліку та не звільняє від виконання військового обов'язку в особливий період.
Крім того, відповідач зазначав, що відповідно до даних реєстру «Оберіг» позивач мав статус військовозобов'язаного, перебував на військовому обліку та після отримання довідки внутрішньо переміщеної особи був зобов'язаний у семиденний строк прибути до ТЦК та СП за новим місцем проживання для взяття на військовий облік. Також наголошувалося, що інвалідність ІІ групи є лише підставою для надання відстрочки від призову відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак не звільняє від обов'язку перебувати на військовому обліку. Представник відповідача вказував, що процедура притягнення до адміністративної відповідальності була дотримана, протокол складено уповноваженою особою, права, передбачені статтею 268 КУпАП, позивачу були роз'яснені, а штраф накладено у мінімальному розмірі, визначеному законом.
У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що особа безстроково має інвалідність ІІ групи внаслідок психіатричного захворювання, майже непрацездатна, потребує постійного нагляду лікаря-психіатра, була знята з військового обліку за станом здоров'я та не підлягає призову на військову службу.
Також сторона позивача вказувала, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення були істотно порушені вимоги статей 268, 278 та 279 КУпАП. Зокрема, особі не було забезпечено право на захист, не роз'яснено її процесуальні права, не надано можливості скористатися правовою допомогою адвоката, не досліджено всі обставини справи, не встановлено належним чином факт порушення правил військового обліку та не підтверджено вину належними доказами. Крім того, протокол про адміністративне правопорушення був складений і справа розглянута в один день, що, на думку позивача, фактично позбавило його можливості реалізувати гарантовані законом права на захист.
Також представник позивача звертав увагу суду, що зі змісту протоколу та постанови неможливо встановити, чи була особа, яка складала протокол, належним чином уповноважена на здійснення таких процесуальних дій.
Позиція та висновки суду
Під час розгляду справи № 638/4635/26 суд встановив, що постановою тимчасово виконуючого обов'язки начальника районного ТЦК та СП від 5 березня 2026 року позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП із накладенням штрафу у розмірі 17 000 грн. Підставою для притягнення до відповідальності було визначено несвоєчасне прибуття до ТЦК та СП для взяття на військовий облік після зміни місця проживання, що, на думку відповідача, є порушенням вимог Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних і резервістів.
Суд звернув увагу, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок довести правомірність прийнятого ним рішення. При цьому такий суб'єкт не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, якщо не доведе неможливість їх отримання до моменту його прийняття.
Суд зазначив, що у справах про адміністративні правопорушення діє принцип презумпції невинуватості. Відповідно всі сумніви щодо наявності події правопорушення або вини особи мають тлумачитися на її користь, а недоведеність вини прирівнюється до доведеної невинуватості.
Посилаючись на пункт 1 та пункт 3 частини другої статті 2 КАС України, суд наголосив, що під час перевірки рішень суб'єктів владних повноважень адміністративний суд зобов'язаний встановити, чи були вони прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, а також чи є вони обґрунтованими з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова цим вимогам не відповідає.
Суд установив, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок психіатричного захворювання, що підтверджується пенсійним посвідченням та довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.
При цьому суд звернув увагу, що стаття 271 КУпАП передбачає право особи користуватися допомогою адвоката або іншого фахівця у галузі права під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. Разом із тим Кодекс України про адміністративні правопорушення не врегульовує питання обов'язкової участі захисника у випадках, коли особа через психічний або фізичний стан не може повною мірою самостійно реалізувати своє право на захист.
На переконання суду, така прогалина повинна заповнюватися із застосуванням за аналогією положень Кримінального процесуального кодексу України, Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
Суд зазначив, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 129 Конституції України забезпечення права на захист є однією з основних засад судочинства.
Також суд послався на статтю 9 Конституції України, Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішення ЄСПЛ у справах «Швидка проти України» та «Надточій проти України», у яких визнано, що провадження у справах про адміністративні правопорушення можуть мати кримінально-правовий характер у розумінні Конвенції.
Окремо суд навів правову позицію ЄСПЛ у справі «Енгель та інші проти Нідерландів», відповідно до якої питання кримінального характеру провадження визначається з урахуванням класифікації правопорушення у національному законодавстві, характеру правопорушення та суворості можливого покарання.
З урахуванням зазначених положень суд дійшов висновку, що у випадках, коли особа внаслідок психічного захворювання не може повною мірою реалізувати свої процесуальні права, підлягають застосуванню положення пункту 3 частини другої статті 52 КПК України щодо обов'язкової участі захисника.
Суд встановив, що на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідачу було достеменно відомо про психічне захворювання позивача та його інвалідність, оскільки саме з цих підстав він був знятий з військового обліку ще у 2006 році.
Попри це під час розгляду справи відповідач не забезпечив участі захисника, а матеріали справи не містять жодних доказів існування невідкладних обставин, які б виправдовували проведення розгляду без адвоката.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач розглянув справу про адміністративне правопорушення з порушенням гарантованого Конституцією України права особи на захист.
Суд наголосив, що порушення права на захист є самостійною та достатньою підставою для визнання постанови про притягнення до адміністративної відповідальності незаконною незалежно від інших доводів сторін.
Враховуючи викладене, суд задовольнив адміністративний позов, скасував постанову ТЦК та СП про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП та закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
