Хто претендує у Вищу раду правосуддя від Президента Зеленського: частина 3, оновлюється

Конкурс на посади членів Вищої ради правосуддя за квотою Президента — у самому розпалі. Він проходить при безпрецедентній увазі до нього з боку представників юридичної спільноти. Станом на 5 липня документи на участь у конкурсі подав 61 кандидат. Серед них є судді, адвокати, науковці. В минулому конкурсі, якій проходив у квітні ще за Петра Порошенка, взяли участь лише 14 кандидатів. Так само 14 кандидатів взяли участь у конкурсі до Вищої ради юстиції від Президента у 2015 році.

Кандидатів до ВРП 2019 року умовно можна поділити на кілька категорій. Це особи, які вперше подали документи на участь у конкурсі, або кандидати, які роками беруть участь у різних конкурсах на посади, пов’язані з суддівською владою. Серед цих двох груп також можна виділити певні категорії. Це кандидати, які мають певні зв’язки із впливовими колами в адвокатському, суддівському та навіть політичному середовищі. Окремо можна згадати про групу суддів, які нещодавно самі були фігурантами дисциплінарних проваджень з боку ВРП. «Судово-юридична газета» зробила короткий огляд основних тез біографій кандидатів.

Ми публікуємо аналіз кандидатів за алфавітом. Далі буде…

1) БАБІН Борис Володимирович

У 2002 році закінчив Одеський інститут внутрішніх справ МВС України за спеціальністю «правоохоронна діяльність». Потім незначний час працював оперуповноваженим відділу карного розшуку Євпаторійського міського відділу ГУ МВС в Криму. В 2002–2006 роках — ад’юнкт, викладач, старший викладач кафедри конституційного права Донецького юридичного інституту МВС України. В 2006–2008 — доцент кафедри конституційного та міжнародного права Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ. В 2008–2010 — доцент кафедри морського права Одеської національної морської академії. У 2015 році працював завідувачем сектору розвитку парламентаризму відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України.

З червня по грудень 2015 року — Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини. З 2015 по 2016 роки працював в Інституті законодавства Верховної Ради. В 2016–2017 — професор кафедри, потім в. о. завідувача кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Міжнародного гуманітарного університету.

З серпня 2017-го по грудень 2018 року Б. Бабін — постійний представник Президента України в АР Крим. З грудня 2018 року працює головним науковим співробітником відділу європейського законодавства та міжнародної інтеграції Інституту законодавства Верховної Ради. В 2013 році здобув науковий ступінь доктора юридичних наук за спеціальністю «міжнародне право».

Протягом 2006–2017 років брав участь у діяльності Фонду дослідження та підтримки корінних народів Криму, Кримськотатарського ресурсного центру, Української незалежної морської профспілки, здійснював правозахисну та громадську роботу в Україні та в міжнародних організаціях. Зокрема залучався як експерт з правових питань ad hoc Міжнародною організацією праці, Радою Європи та ОБСЄ. Був членом громадських рад при Міністерстві соціальної політики України, Міністерстві інфраструктури України, Укрморрічінспекції та Укртрансбезпеки. «Нам потрібно зробити так, щоб для Росії Крим став токсичним, небезпечним, щоб вона була змушена від нього відмовитись», — заявив Бабін в одному з інтерв’ю, коли його призначили представником Президента в АРК.

Звільнення Бабіна з цієї посади Президентом у грудні 2018 року нардеп Мустафа Найєм пов’язував з нападом на активістку Катерину Гандзюк. Зокрема він вказав, що Петро Порошенко звільнив постійного представника в Автономній Республіці Крим Бориса Бабіна в той день, коли генеральний прокурор України Юрій Луценко повідомив про встановлення замовників і організаторів нападу на Катерину Гандзюк. «За випадковим або невипадковим збігом обставин саме сьогодні Петро Порошенко звільнив свого постійного представника в Автономній Республіці Крим Бориса Бабіна, який останній рік працював в Херсоні. Під час останнього засідання тимчасової комісії з питання Гандзюк Борис Бабін розповідав про потурання місцевих адміністрацій і нелегальні автоперевезення із Криму, сепаратистські рухи в Генічеську, незаконну господарську діяльність на території Азово-Сиваського національного парку та в акваторії Центрального Сиваша», — написав тоді Найєм. 

У мотиваційному листі кандидат зазначив серед основних проблем судової системи: невирішення питання з повноцінним функціонуванням суду присяжних, незабезпечення доступу до правосуддя громадян, які проживають на тимчасово окупованій території, незавершення судової реформи, «що має ознаки її зриву», кадровий голод в судах, проблеми з виконанням судових рішень та тяганиною.

2) БАЗОВ Віктор Петрович

Юридичну освіту отримав у 1986 році, коли закінчив Київський державний університет ім. Т. Шевченка. Також має військову освіту. Працював в апараті Міністерства оборони, викладав військове право в НЮА ім. Я. Мудрого. У 2006–2018 роках був радником та науковим консультантом у Вищому адміністративному суді України. Готував проекти постанов Пленуму ВАСУ. Був членом Науково-координаційної ради при Вищому адміністративному суді України. Кандидат юридичних наук.

Наразі працює науковим консультантом у Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду.

У 2017 році претендував на посаду судді Конституційного Суду України за квотою Президента. У 2018–2019 роках намагався взяти участь у конкурсі до КАС ВС, однак невдало.

Був помічником у багатьох депутатів різних скликань, від «Нашої України» до «Партії регіонів», у ВРУ VIII скликання — помічником народного депутата Олександра Вілкула.

3) БЕРЕЗОВСЬКИЙ Андрій Андрійович

Кандидат має дві вищі освіти. У 1997 році закінчив Південноукраїнський педагогічний університет ім. К. Ушинського та здобув кваліфікацію вчителя фізичного виховання. У 2001 році закінчив Одеську національну юридичну академію за спеціальністю «правознавство». Кандидат юридичних наук.

З 2001 року і дотепер є засновником і головою фермерського господарства «Диво». У 2001–2018 роках обіймав посаду асистента, старшого викладача, доцента кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Одеської юридичної академії, був помічником ректора цього начального закладу та деканом факультету заочного і вечірнього навчання. У 2011–2015 роках обіймав посаду директора Інституту національного та міжнародного права в Міжнародному гуманітарному університеті. Також був першим проректором цього університету.

Зараз кандидат є стажистом адвоката та має намір отримати адвокатське свідоцтво. У Верховній Раді V скликання був помічником народного депутата Сергія Ківалова.

Цікаво, що на позачергових парламентських виборах 2019 року А. Березовський бере участь у виборах як кандидат в одномандатному виборчому окрузі № 135 м. Одеси, де його конкурентом є саме Сергій Ківалов. На виборах А. Березовський представляє партію А. Гриценка «Громадянська позиція».

За повідомленнями ЗМІ, у 2018 році кандидат міг звільнитися з Одеської юридичної академії через конфлікт з президентом академії С. Ківаловим, якого А. Березовський звинуватив у незаконному суміщенні ряду посад у виші з посадою народного депутата. А. Березовський навіть намагався зареєструвати кримінальне провадження проти С. Ківалова, втім, у липні 2018 року відкликав відповідні заяви.

Дружина кандидата Наталя Березовська є доцентом кафедри філософії та історії України Одеської національної академії зв’язку. Кандидат має двох доньок і двох синів.

У 2016–2017 роках брав участь в конкурсі до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, однак вибув з конкурсу за результатами іспиту.

Мотиваційний лист кандидата не містить оригінальних ідей. А. Березовський просто згадав про необхідність «розбудови України як правової та демократичної держави» і «формування професійного та доброчесного суддівського корпусу».

4) БЛАЖІВСЬКА Оксана Євгенівна

Освіта — Львівський державний університет ім. І. Франка за спеціальністю «правознавство».

З 2010 року — суддя Господарського суду міста Києва. З 2016 року — професор кафедри інтелектуальної власності у Київському державному університеті ім. Т. Шевченка. Доктор юридичних наук. Має низку тематичних наукових праць.

Будучи суддею та викладачем кафедри інтелектуальної власності юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, має можливість реалізувати себе у різних професійних правових напрямах.

Була кандидаткою до Вищої ради правосуддя за квотою з’їзду представників юридичних закладів вищої освіти та наукових установ у березні 2019 року.

11 липня 2018 року суддя успішно пройшла кваліфікаційне оцінювання.

У мотиваційному листі Оксана Блажівська наголошує, зокрема, на необхідності з боку ВРП протидіяти втручанню у професійну діяльність суддів: «Діяльність Вищої ради правосуддя має бути спрямована на відновлення довіри до судової системи, підтримку суддівського корпусу України у випадках втручання у професійну діяльність суддів задля незалежного від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз здійснення основної Конституційної функції суду — відправлення Правосуддя».

Кандидатка вважає, що настільними книгами досвідченого правника мають бути Біблія, Конституція України, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, а також Бангалорські принципи поведінки суддів і Кодекс суддівської етики.

Нагадаємо, у лютому 2019 року суддя дала «Судово-юридичній газеті» розлоге інтерв’ю.

5) БОЙКО Олександр Юрійович

У 2001 році здобув вищу юридичну освіту в Київському університеті внутрішніх справ. Після закінчення навчання до 2004 року проходив службу в Управлінні держдепартаменту з питань виконання покарань у Рівненській області. У 2005 році закінчив Інститут підготовки професійних суддів при Одеській національній юридичній академії і почав займатися індивідуальною юридичною практикою: працював юрисконсультом та отримав адвокатське свідоцтво. У серпні 2012 року був призначений на посаду судді Орджонікідзевського районного суду Запоріжжя.

26 червня 2018 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення «Про тимчасове, строком на 6 місяців відсторонення судді Орджонікідзевського районного суду Запоріжжя Бойка О. Ю. від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді, направленням судді до Національної школи суддів для проходження курсу підвищення кваліфікації слідчих суддів та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді».

Підставою для ухвалення такого рішення стала скарга прокурора Запорізької області Валерія Романова. «Враховуючи чітке законодавче врегулювання порядку розгляду клопотань під час досудового розслідування та визначення переліку рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, Третя дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку, що суддя Бойко О. Ю. не мав правових підстав для незастосування вказаних норм та прийняття судових рішень всупереч встановленим ними приписам з посиланням на загальні засади кримінального провадження відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України та практику Європейського суду з прав людини», — зазначено у рішенні палати, яке залишене в силі ВРП.

18 серпня 2017 року О. Бойко було також повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 375 КК (постановлення суддею завідомо неправосудного рішення). Як зазначало у своїй публікації від 22.08.2017 «Громадське ТБ Запоріжжя», «суддю підозрюють у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 375 КК — постановленні завідомо неправосудного рішення. До зали суду прийшли близько 20 адвокатів, які стали на захист підозрюваного. За словами захисників, суддя приймає рішення на підставі фактів і внутрішнього уявлення, проте наведена стаття означає, що внутрішнє переконання прокурора відрізняється від переконання судді. «Якщо прокурор суб’єктивно не погоджується з якимось рішенням, він може подати апеляцію. Тут справа стосується трьох рішень, які не були скасовані в апеляції. Питання не у самому судді Бойку. Конституція України гарантує незалежність суду, а така ситуація — це просто тиск на суд і намагання взяти під контроль судову владу», — каже адвокат і депутат Запорізької обласної ради. Сам пан Бойко розповів, що його звинувачують у прийнятті трьох рішень. Зокрема, за його словами, 3 березня 2017 р. було ухвалено рішення закрити кримінальне провадження з огляду на те, що обвинувачений знаходився під слідством близько 6 років, а жодних слідчих дій щодо нього не здійснювалося».

Як зазначив суддя О. Бойко в анкеті, суд повернув обвинувальний акт щодо нього прокуророві. Дії останнього суддя розцінив як тиск на себе та звернувся з відповідним повідомленням до ВРП, однак Рада не знайшла підстав для вжиття заходів реагування.

У 2018 році О. Бойко прагнув стати членом ВРП за квотою з’їзду суддів, однак невдало. Також він намагався взяти участь у конкурсі на посаду судді Апеляційної Палати Вищого антикорупційного суду, але не був допущений до стадії іспиту.

У мотиваційному листі кандидат наголосив на необхідності видання Президентом указів про призначення суддів у найкоротший термін.

6) БОНДАРЄВ Едуард Миколайович

Освіта — Національна академія МВС за спеціальністю «правознавство»; Дніпровський регіональний інститут державного управління Національної академії управління при Президентові України — спеціальність «державне управління».

У 1994–2003 роках працював в органах внутрішніх справ. З 2003 року працює в Господарському суді Дніпропетровської області. В 2003–2009 рр. був помічником голови Господарського суду, а 2009 року сам став суддею цього суду.

В 2018 році подавав документи для участі у конкурсі до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, проте його не допустили до конкурсу.

Брав участь у розгляді резонансних справ.

У 2016 році притягався ВККС до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження. Однак 23.05.2016 Вищий адміністративний суд України визнав дане рішення ВККС протиправним та скасував його.

12 липня 2018 року пройшов кваліфоцінювання, за результатами якого набрав 782,625 бала.

Вважає, що розгляд справ у ВРП «повинен ґрунтуватися на вимогах законів, моралі та не враховувати посади».

7) БРЕГЕЙ Роман Іванович 

Освіта — Харківський університет внутрішніх справ.

С 2006 року — суддя та голова Компаніївського районного суду Кіровоградської області. З 2011 року — суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Суддя відомий численними судовими позовами з різних приводів і неоднозначними висловлюваннями щодо перших осіб судової влади та навіть колег по суду.

У 2012–2013 роках був фігурантом дисциплінарного провадження у ВККС та ВРЮ (т. зв. справа стоматологів). ВККС навіть рекомендувала звільнити суддю за порушення присяги, однак ВРЮ відхилила рішення Комісії.

У 2016–2017 роках суддя брав участь у конкурсі у Верховний Суд, однак вибув за результатами іспиту. Після цього кандидат навіть намагався зареєструвати кримінальне провадження в НАБУ відносно членів ВККС. У 2018–2019 роках брав участь уже у конкурсі у Вищий антикорупційний суд, увійшов до фінального рейтингу, однак знову не став суддею вищого суду. Крім того, Р. Брегей у 2018 році двічі намагався обратися до складу ВРП за квотою з’їзду суддів.

Одружений, виховує сина.

У мотиваційному листі зазначив, що зараз ВРП не виконує належним чином покладені на неї функції, як приклад навів довгий розгляд звернень суддів та неоднозначну дисциплінарну практику.

8) БУГЛАК Юрій Олександрович

Має три вищі освіти: в 1992 році закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, в 1999 році — юридичний факультет КНУ ім. Т. Шевченка, а в 2005 році — ще й Інститут політичних наук НАН України. С 1999 року є адвокатом. Кандидат юридичних наук.

Кандидат має зв’язки з попереднім президентом України Петром Порошенком, тривалий час працював на різних посадах, зокрема заступника гендиректора з юридичних питань, в компанії «Український промислово-інвестиційний концерн», власником якої є П. Порошенко. В 2012–2016 роках був головним юридичним радником кондитерської корпорації «Рошен».

З 14 березня 2017 року — народний депутат VIII скликання (фракція БПП). Є головою підкомітету з питань запобігання і протидії політичній корупції Комітету Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції.

У 2019 році намагався стати членом ВРП за квотою парламенту, однак у зв’язку зі зміною влади ці плани виявилися нездійсненими.

У мотиваційному листі згадав про необхідність «побудови кваліфікованого суддівського корпусу».

9) ГОЛЬНИК Лариса Владленівна

Юридичну освіту кандидатка отримувала в кількох навчальних закладах, зокрема в 2001 році закінчила заочний факультет НЮА ім. Я. Мудрого.

З 2001-го по 2010 рік працювала в апараті Апеляційного суду Полтавської області. Була помічником голови суду. З 2010 року Лариса Гольник — суддя Октябрського райсуду Полтави. Відома тривалим протистоянням з головою цього суду Олександром Струковим. У 2014 році до Гольник потрапила справа мера Полтави Олександра Мамая. Його обвинувачували у конфлікті інтересів при виділенні землі своїй падчерці Ірині Климко. У січні 2015 року до судді прийшли сам мер та колишній заступник міського голови Дмитро Трихна з пропозицією «вирішити проблему», проте Гольник відмовилася і заявила про це до правоохоронних органів. Потім ця історія стала відомою ЗМІ та громадськості.

Конфлікт між головою суду та Л. Гольник занадто затягнувся, в нього були втягнуті й інші судді Октябрського райсуду Полтави. Не допомогло навіть втручання у ситуацію Ради суддів України, хоча в 2017 році РСУ рекомендувала ВРП притягнути О. Струкова до дисциплінарної відповідальності.

Дії Л. Гольник та О. Струкова неодноразово були предметом розгляду ВРП. Так, 1 лютого 2018 року ВРП закрила справу за скаргою щодо участі Л. Гольник у політичних заходах, зокрема в Антикорупційному форумі в 2016 році, який проводив Міхеїл Саакашвілі. А 2 серпня 2018 року ВРП все ж притягнула до відповідальності як Л. Гольник, так і О. Струкова. Зокрема, Л. Гольник отримала догану з позбавленням доплат на один місяць. Підставою для такого рішення стало те, що суддя у 2017 році порівняла колектив суддів Октябрського райсуду Полтави з «вівцями, які діють на догоду Олександру Струкову».

Дисциплінарне стягнення мало наслідком те, що Л. Гольник не змогла взяти участь у конкурсі до Вищого антикорупційного суду, куди вже подала документи. 17 січня 2019 року Велика Палата ВС скасувала рішення ВРП про притягнення Л. Гольник до відповідальності, втім на той час уже тривала вирішальна стадія конкурсу. У листопаді 2017 року на суддю було скоєно напад, який залишився без належної реакції поліції. Також у 2017 році Л. Гольник намагалася стати суддею Конституційного Суду України за квотою з'їзду суддів, однак не отримала відповідної рекомендації від РСУ.

Суддя відома участю у багатьох громадських, зокрема антикорупційних, ініціативах. Має підтримку з боку громадського сектору. У січні 2019 року отримала в Лондоні нагороду за боротьбу з корупцією від міжнародної неурядової організації Blueprint for Free Speech.  

Чоловік та син судді, як випливає з поданих нею на конкурс документів, наразі не працюють.

У мотиваційному листі Л. Гольник зазначила великий перелік громадських та міжнародних заходів, в яких брала участь, а також навела отримані нагороди. Щодо діяльності ВРП вона зазначила, що Вища рада правосуддя «завинила перед народом і потребує перезаснування на принципово нових засадах». Також кандидатка вважає, що стати членом ВРП — «серйозний виклик для будь-якого правника, незалежно від рівня професійних знань».

10) ГОНЧАРУК Михайло Петрович

Кандидат має три вищі освіти. У 2003 він закінчив Академію праці та соціальних відносин Федерації профспілок України (правознавство), у 2005 — КНУ ім. Т. Шевченка (облік та аудит), а у 2013 році — Національну академію управління при Президентові України.

З 2004 року є адвокатом. З 2017 року здійснює адвокатську діяльність у складі адвокатського бюро «Гончарук та партнери». До цього працював у АО «Правова група «Домініон», а також директором з правових питань ДП Міністерства оборони «Українська авіаційна транспортна компанія». В 2015–2017 — член правління Асоціації адвокатів України.

У мотиваційному листі кандидат наголосив на необхідності позбутися, зокрема, такого явища як низький рівень правової культури суддів першої та апеляційної інстанцій.

11) ГРИБ Вікторія Юріївна

У 1998 році закінчила Київський державний торгово-економічний університет за спеціальністю «правознавство», а у 2006 році — КНУ ім. Т. Шевченка за спеціальністю «міжнародне право». У різний час працювала на посаді юриста в державних та приватних підприємствах. В 2014–2017 роках — дисциплінарний інспектор ВККС, а у 2017–2019 роках — головний спеціаліст з питань призначення суддів та припинення відставки управління з питань суддівської кар'єри секретаріату Вищої ради правосуддя. З червня 2019 року — помічник судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 

У своєму мотиваційному листі кандидатка зазначила, що знайома з роботою ВРП зсередини, розуміє недоліки цього колегіального органу та бачить шляхи їх подолання.

12) ГРИБАН Інна Олександрівна

У 1994 році закінчила заочне відділення юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка. Також має вищу освіту за спеціальність «облік і аудит». Працювала в органах прокуратури та юрисконсультом на приватних підприємствах. У 1998–2010 роках — суддя Богунського районного суду м. Житомира. С 2010 року — суддя Київського апеляційного адміністративного суду. Кандидат юридичних наук.

У 2018–2019 роках брала участь у конкурсі до КАС ВС, однак не подолала етапу іспиту.

Проблеми з проходженням кваліфікаційного оцінювання у судді виникли ще під час першої хвилі 2016–2017 років. 14 листопада 2017 року ВККС повідомила, що суддя І. Грибан не пройшла первинне кваліфікаційне оцінювання і направлена для перепідготовки до Національної школи суддів.

Під час повторного оцінювання судді вже у 2019 році в неї виникло непорозуміння з громадськістю, яка поставила в провину судді рішення від 6 лютого 2014 року про заборону встановлення наметів та звукоапаратури під час подій Майдану в Чернігові.

Негативний висновок ГРД треба було долати на пленарному засіданні ВККС, однак під час засідання 12 червня виник повноцінний скандал, оскільки вже колишній член ВККС Андрій Козлов проголосував проти визнання І. Грибан такою, що відповідає займаній посаді. Фактично це означало внесення до ВРП подання про звільнення судді, однак ВККС все ж оголосила перерву в розгляді питання. Детально про цю історію писала «Судово-юридична газета».

У мотиваційному листі І. Грибан зазначила, що має достатній професійний рівень та фах для роботи в ВРП, а також може запобігти «можливим маніпуляціям та зловживанням» з боку суддів та інших учасників процесу.

13) ГУЦУ-БІДЕНКО Володимир Гаврилович

У 1985 році закінчив Харківський юридичний інститут, працював на різних посадах в органах прокуратури, в тому числі в Генеральній прокуратурі України. В січні 2006 року вийшов на пенсію.

У 2010–2013 роках — начальник Управління юридичного забезпечення МВС України. З листопада 2013-го по березень 2014 року був начальником Головного управління апарату Ради міністрів АР Крим. У 2018-2019 роках — директор з юридичних питань ПАТ «Укрпластик». Наразі є начальником відділу у ТОВ «Баядера Логістик». Заслужений юрист України. 

14) Д’ЯКОВСЬКИЙ Геннадій Леонідович

У 2000 році закінчив НЮА ім. Я. Мудрого. Працював на різних посадах в органах прокуратури. Зокрема, у 2015–2017 роках був керівником Жовтоводської місцевої прокуратури. А з 2018 року кандидат обіймає посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 4. Кандидат юридичних наук.

У 2018 році брав участь у конкурсі на посади в Державному бюро розслідувань, зокрема претендував на посаду Директора територіального управління ДБР у Полтаві.

У своєму мотиваційному листі кандидат не є оригінальним. Зокрема він зазначає, що судова система повинна бути укомплектована лише професійними та неупередженими суддями. Також він процитував заяву президента В. Зеленського: «Судова гілка влади повинна стати Владою, а не прислужником у Президента, уряду, парламенту, місцевої влади». Крім того, на думку кандидата, вкрай важливо протидіяти тиску на суди і суддів. 

15) ДАНИЛОВА Мальвіна Володимирівна

У 1996 році закінчила Національну юридичну академію ім. Я. Мудрого. Пройшла шлях від посади архіваріуса районного суду до судді Вищого господарського суду України. Після того як в 2017 році ВГСУ припинив діяльність, М. Данилова була переведена на посаду судді Господарського суду м. Києва. Кандидат юридичних наук.

Брала участь в обох конкурсах у Верховний Суд, причому спершу до Касаційного господарського суду, а потім до Касаційного кримінального суду, однак обидва рази не змогла здолати етапи співбесіди та пленарного засідання.

Суддя неодноразово опинялася в центрі уваги громадськості через ті чи інші судові рішення та незадекларовані матеріальні статки.

У травні 2017 року у двір будинку, де мешкала суддя, невідомі кинули бойову гранату.

У лютому 2019 року в «Судово-юридичній газеті» вийшло розлоге інтерв'ю з Мальвіною Даниловою.

У мотиваційному листі кандидатка відзначила важливість забезпечення незалежності суду та повернення довіри громадян до судової влади.

16) ДАНКО Віктор Йосипович

У 1999 році закінчив Ужгородський державний університет за спеціальністю «правознавство». Працював в апараті суду, юрисконсультом, на державній виконавчій службі. Суддею став у 2005 році. З 2014 року В. Данко обіймає посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. Кандидат юридичних наук.

Брав участь у першому конкурсі на посаду судді Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, ввійшов до фінального рейтингового списку. Цікаво, що Громадська рада доброчесності спочатку надала негативний висновок стосовно судді, однак потім його скасувала. 

У квітні 2019 року в «Судово-юридичній газеті» був опублікований блог судді з відвертою критикою внутрішніх проблем судової влади та можливими шляхами їх подолання.

«У багатьох суддівських колективах «тліють» латентні конфлікти, причиною виникнення яких є те, що частина суддів дійсно добросовісно ставляться до роботи, але є й такі, хто використовує будь-які можливості, щоб зменшити собі навантаження, менше розглянути справ, уникнути розгляду якоїсь скандальної справи, що автоматично перекладає розгляд справ на плечі інших суддів. Інколи ці «нариви» прориваються. Ми бачили і ліквідації судів, і звільнення суддів через їх неналежне ставлення до обов’язків судді та колег. Але фактично вплинути в теперішній час на таких суддів у керівництва судів і колективів суддів майже немає можливості. Просто тому, що відсутні реальні механізми впливу. При цьому судді для уникнення від розподілу судових справ чи від слухання конкретної справи використовують, можна так сказати, «законні» методи. Підстави для притягнення такого судді ніби й відсутні, але в суддівському середовищі, в судових колективах дуже чітко видно, хто працює, як і слід, 21 робочий день на місяць, а хто — наприклад, 6–10 днів, хто по звичайній справі тижнями знаходиться у нарадчій кімнаті, а хто раз за разом заявляє собі самовідводи з підстав, визначених вільним тлумаченням «бангалорських принципів», а не процесуальними кодексами, тощо», — зокрема зазначав кандидат.

Як випливає з мотиваційного листа В. Данка, процес відновлення довіри громадян до судової влади ще не завершено, а робота судді вимагає постійного підвищення кваліфікації.

17) ДЕМЧЕНКО Вадим Костянтинович

Освіта — Київський державний університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю «правознавство».

З 1994 року на державній службі. Працював у Міністерстві юстиції, потім у Головному науково-експертному управлінні Верховної Ради.

З 2005-го по 2018 рік працював в апараті Вищого адміністративного суду України, зокрема на посаді начальника правового управління. З 2018 року — заступник начальника Головного управління ДФС у м. Києві (з юридичних питань та представництва інтересів у судах).

Заслужений юрист України.

Одружений, має двох дочок.

Вже претендував на посаду у Вищій раді правосуддя за квотою Президента в 2015 році.

У мотиваційному листі кандидат коротко зазначив: «Є що змінювати».

18) ДЕНИСЮК Петро Дмитрович

Освіта — Харківський юридичний інститут за спеціальністю «правознавство». 2007 року став кандидатом юридичних наук.

З 1988 року — суддя Рівненського міського суду. Наразі вже втретє призначений головою суду. У 2014–2015 роках був членом Ради суддів України.

Має двох дітей — доньку і сина, що працюють в органах прокуратури у місті Києві.

Петро Денисюк «прославився» тим, що постійно опиняється в епіцентрі скандалів та великої кількості журналістських розслідувань. Проти судді навіть влаштовувались акції протесту. 25 лютого 2019 року на подвір’я будинку Денисюка невідомий кинув бойову гранату. 

У мотиваційному листі кандидат зазначив, що судова влада повинна відновити свій авторитет та довіру громадян.

19) ДРОЗДОВ Олександр Михайлович

У червні 2000 року закінчив Національну юридичну академію ім. Я. Мудрого. Магістр державної служби. Кандидат юридичних наук. Доцент кафедри кримінального процесу НЮА ім. Я. Мудрого. Адвокат. Заслужений юрист України.

У 2015–2019 роках — голова Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Перший проректор Вищої школи адвокатури НААУ.

У лютому 2019 року з’їздом адвокатів обраний членом ВККС. Втім, до виконання обов'язків члена Комісії досі не приступив. Наразі справа щодо законності його призначення з’їздом адвокатів до ВККС знаходиться на розгляді Рівненського окружного адміністративного суду. Правомірність призначення О. Дроздова оскаржує вже колишній член ВККС Павло Луцюк. Цікаво, що під час судових проваджень у рамках даного спору О. Дроздов неодноразово піддавав критиці рішення судів, зокрема заявляв, що українські суди повинні бути перезавантажені на нових засадах.

У 2018–2019 роках кандидат брав участь у конкурсі на посаду судді Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду.

У мотиваційному листі О. Дроздов назвав своїми позитивними рисами «безсторонність, неупередженість, тактовність і витримку». Кандидат вважає, що досвід роботи у ВКДКА допоможе йому у ВРП.

20) ЗАГОРОДНІЙ Анатолій Федорович

У 1983 році закінчив Харківський юридичний інститут. У 1983–1987 роках — суддя Павлоградського міського суду Дніпропетровської області. У 1987–2005 роках — суддя Маньківського райсуду Черкаської області. У 2005–2018 — суддя Вищого адміністративного суду України. Був останнім керівником ліквідованого нині ВАСУ. У 2018 році вийшов у відставку. Заслужений юрист України.

У 2016–2017 році був кандидатом на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, але вибув з конкурсу, отримавши менший за мінімально допустимий бал за результатами іспиту. У 2018-2019 роках брав участь у конкурсі до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, однак отримав негативний висновок від Громадської ради міжнародних експертів та 18 січня 2019 року не подолав етапу спільного засідання ВККС та ГРМЕ. Крім того, у березні 2018 року намагався потрапити до ВРП за квотою з'їзду суддів, але невдало.

21) КАРАЧЕНЦЕВ Ігор Володимирович

У 1993 році закінчив Українську юридичну академію (НЮА ім. Я. Мудрого). У 1993–2002 роках працював в органах прокуратури. Також був юристом на підприємстві, консультантом Харківського районного суду Харківської області. У 2003–2018 роках – суддя Харківського районного суду Харківської області. З 2018 року – суддя у відставці. Кандидат юридичних наук.

З червня 2019 року кандидат очолює громадську організацію «Венеціанська антикорупційна моніторингова група».

У 2015 році І. Караченцев претендував на посаду члена Вищої ради юстиції за квотою всеукраїнської конференції прокурорів. У 2016–2017 роках брав участь у конкурсі до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, однак вибув з конкурсу за результатами пленарного засідання після негативного висновку ГРД. У ЗМІ та громадськості виникли питання до певних рішень судді та його поведінки, а у ГРД – до декларацій І. Караченцева. На думку членів Ради доброчесності, спосіб життя кандидата не відповідає задекларованим доходам.

У мотиваційному листі кандидат зазначив, що «прогнила влада перестала слугувати своєму народу», тому весною 2019 року він підтримав на виборах Володимира Зеленського. Кандидат вважає, що є потреба ухвалити Дисциплінарний статут судді, в якому визначити єдині критерії дисциплінарних проступків і відповідальності за них.

22) КАРПИНЕЦЬ Василь Іванович

Освіта — Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, спеціальність «правознавство».

З 2002-го по 2017 рік працював суддею Господарського суду Закарпатської області. З 2017 року — у відставці. У 2019 році брав участь у конкурсі на посаду голови Державної судової адміністрації, у конкурсі на посаду члена ВРП ще за квотою Петра Порошенка та навіть у конкурсі на посаду керівника апарату Вищого антикорупційного суду. В останньому випадку кандидат припинив участь у конкурсі через те, що не склав іспиту з англійської мови.

Одружений, має сина.

У мотиваційному листі зосередив увагу на необхідності позбавлятися нечесних та непрофесійних суддів. 

23) КИРИЧЕНКО Сергій Іванович

Має дві вищі освіти: у 1995 році закінчив заочну форму юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка, а у 2006 році — Дніпропетровську державну фінансову академію за спеціальністю «фінанси». 3 2004 року — адвокат, з 2012 року працював у системі безоплатної вторинної допомоги. Є співавтором методичних рекомендацій для адвокатів «Дії захисника у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру», виданих за допомогою міжнародних проектів.

З 2017 року кандидат навчається в аспірантурі Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. Тема дисертації — захист прав інвалідизованих підозрюваних у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування. З 2018 року С. Кириченко є директором Хмельницького УВП Українського товариства сліпих. Займається волонтерською допомогою учасникам АТО/ООС.

У мотиваційному листі кандидат зазначив, що досі чимало рішень ухвалюються українськими судами під впливом негативних чинників — політичної ангажованості та особистої зацікавленості. Вважає, що треба підвищувати рівень незалежності суддів та їхній професійний рівень.

24) КЛЮБА Василь Васильович

Освіта — Харківський юридичний інститут.

Працював суддею Галицького районного суду Івано-Франківської області з 2001 року, був головою суду. Потім обіймав посаду судді Львівського апеляційного адміністративного суду з 2012 року.

У березні 2015 року подав заяву про звільнення у відставку. У травні цього ж року попросив не розглядати заяву без його участі через призов на військову службу під час мобілізації (з 29 січня 2015 року) до його демобілізації, а 2 листопада 2015 року відкликав свою заяву про звільнення у відставку.

Добровільно став учасником АТО, у складі 93-ї бригади був командиром бойової машини піхоти. У 2017 році В. Клюба все ж звільнився у відставку.

Двічі брав участь у конкурсах до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, а також у 2019 році — у конкурсі на призначення члена ВККС за квотою Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

У мотиваційному листі піддав критиці діяльність ВРП, зазначивши, що робота цього органу звелась до певної «показушності». На думку кандидата, треба забезпечити прозорість при доборі кандидатів на посаду судді, запобігти потраплянню в суди осіб, що мають проблеми з доброчесністю. При розгляді дисциплінарних питань стосовно суддів покарання повинно бути невідворотним, втім підходи до всіх мають бути однакові. Торкнувся кандидат і ситуації в державі в цілому. «В повітрі пахне супротивом і у деяких випадках явним саботажем подальшого розвитку держави. Не хочу, щоб це зачепило судову гілку влади», — зазначає В. Клюба.

25) КОБАЛЬ Михайло Іванович

Освіта — Харківський університет внутрішніх справ; факультет підготовки суддів Харківської національної юридичної академії.

У 2004 році призначений суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області. 2012 року був призначений на посаду судді Севастопольського апеляційного адміністративного суду. У 2014 році переведений на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду.

Кандидат юридичних наук.

Одружений, виховує сина.

Брат Кобаль Павло Іванович працює головою Завидівської сільської ради. Невістка — депутат Доробратівської сільради. Племінник працює слідчим. 

В мережі Інтернет існують відомості, що М. Кобалем ухвалювались неоднозначні судові рішення у сфері будівництва. А відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, суддя-доповідач Кобаль Михайло Іванович був у складі колегії суддів, яка скасувала рішення Міністерства культури про внесення історичної будівлі в центрі Києва по вул. Грушевського до Державного реєстру нерухомих пам'яток. Крім того, з рішення Вищої ради юстиції від 14.12.2011 року у справі № 944/0/15-11 слідує, що дії судді-доповідача Кобаля Михайла Івановича були предметом розгляду ВРЮ, втім тоді Рада юстиції не погодилась з пропозицією ВККС щодо звільнення судді.

Не пройшов первинне кваліфікаційне оцінювання (в 2016 році), але у 2016-му та 2018 роках в судовому порядку домігся скасування негативного результату — висновку ВККС про невідповідність займаній посаді. 11 березня 2019 року суддя повторно пройшов оцінювання за процедурою 2016 року та цього разу був визнаний таким, що відповідає займаній посаді. 26 квітня ВККС надала судді рекомендацію на перевід до Шостого апеляційного адміністративного суду.

У своєму мотиваційному листі М. Кобаль зосередив увагу на необхідності подолання різниці в оплаті праці суддів, яка виникла внаслідок нерівномірного проходження суддями кваліфікаційного оцінювання.

26) КОРОТКЕВИЧ Олександр Євгенович

Освіта — Київський державний університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю «правознавство».

З 1996 року — заступник голови Арбітражного суду Київської області, з 2008 року дотепер — суддя Вищого господарського суду України. До речі, ВГСУ зупинив роботу ще в 2017 році у зв’язку з початком роботи Верховного Суду.

Брав участь у конкурсі до складу Касаційного господарського суду ВС у 2016–2017 роках та увійшов у підсумковий рейтинговий список. За результатами розгляду справи кандидата на посаду КГС ВС Громадською радою доброчесності був затверджений висновок про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

Брат кандидата — суддя Верховного Суду України Микола Короткевич.

Розлучений, має доньку.

У мотиваційному листі згадав про необхідність захисту незалежності суддів та авторитету правосуддя.

27) КОРЯК Артур Васильович

У 1999 році закінчив заочне відділення юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка. Працював в органах МВС, юрисконсультом, займався юридичним бізнесом. З 2006 року — адвокат. У 2012–2018 роках — член Партії Зелених України. У 2012 році балотувався до Верховної Ради VII скликання від Партії Зелених.

У 2018–2019 роках брав участь у конкурсі на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду. Потрапив у підсумковий рейтинговий список під номером 17, чого все ж не вистачило для отримання бажаної посади.

У мотиваційному листі звинуватив ВККС у «політичній корупції», яка, на думку кандидата, на дала йому можливості стати суддею АП ВАКС. Зазначив, що у ВРП повинно бути представництво «від народу», тобто представник юридичної спільноти не з великих міст та без сталих зв'язків у юридичній сфері.  

28) КОСТЮК Сергій Вікторович

У 1999 році закінчив Донецький державний університет за спеціальністю «правознавство». Адвокат з 2003 року. З 2015 року також працює заступником директора з правового забезпечення та корпоративного управління ТОВ «Промислова компанія «Збагачувач». Є головою адвокатського об'єднання «ОКТОПУС». До цього працював заступником директора ТОВ «Паливна компанія «Індустріал Груп», в 2005–2008 — заступник директора з правового забезпечення ВАТ «Донецькобленерго».

У 2016–2017 роках претендував на посаду судді Касаційного господарського суду ВС, однак не був допущений до кваліфікаційного оцінювання за результатами спецперевірки.

Як повідомляє «Економічна правда», фірма «Промислова компанія «Збагачувач», в якій заступником директора працює Костюк С. В., входить до групи «Енергоімпекс» донецького бізнесмена та екс-нардепа Андрія Орлова. Крім того, фірма «Промислова компанія «Збагачувач» фігурує у кримінальному провадженні за фактом розтрати державних коштів керівниками трьох держпідприємств: «Лисичанськвугілля», «Шахта «Південнодонбаська № 3 Сургая» і шахтоуправління «Південнодонбаське № 1». Зокрема, з ТОВ «Промислова компанія «Збагачувач» згаданими ДП були підписані договори на послуги зі збагачення вугілля. Вартість послуг була на 30 % вище реальної вартості. Таким чином, за одним тільки цим договором збитки державі становили до 5 млн гривень на місяць — про це повідомило видання «Економічна правда» з посиланням на СБУ. На цій підставі проти фірми «Промислова компанія «Збагачувач» Антимонопольним комітетом України також було розпочато розгляд справи у зв’язку з наявністю у діях цієї фірми під час участі у конкурсних торгах по закупівлі ознак порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів).

29) КРАВЧУК Вадим Миколайович

Юридичну освіту кандидат отримав у різних навчальних закладах у різний час. Повну юридичну освіту він здобув у 2009 році після закінчення інституту підготовки професійних суддів Одеської національної юридичної академії. У 2011 році призначений суддею Шполянського районного суду Черкаської області. Був головою цього суду.

Втім, у 2018 році судді не вдалося пройти кваліфікаційне оцінювання для безстрокового призначення. Рішенням від 26 квітня 2018 року № 556/ко-18 ВККС визначила, що суддя Шполянського районного суду Черкаської області Кравчук В. М. не склав іспиту, та відмовила йому у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді. Комісія визнала суддю Кравчука В. М. таким, що не відповідає займаній посаді, та рекомендувала Вищій раді правосуддя розглянути питання про його звільнення із суддівської посади.

27 вересня 2018 року ВРП звільнила В. Кравчука з посади судді.

У мотиваційному листі кандидат зазначив, що наразі діяльність ВРП «не відповідає запитам суспільства», тому що «її члени зловживають посадовими обов'язками».

30) КРИЖНИЙ Олександр Миколайович

Має три вищі освіти. У 2002 році кандидат закінчив НЮА ім. Я. Мудрого. У 2003 році — Харківський державний університет харчування і торгівлі за спеціальністю «економіка і підприємництво». У 2007 році — Міжгалузевий інститут післядипломної освіти при Харківському політехнічному інституті за спеціальністю «інтелектуальна власність». Працював в НЮА ім. Я. Мудрого, в Науково-дослідному інституті інтелектуальної власності Академії правових наук. Також має досвід роботи юристом у приватній сфері. З 2012 року — суддя Господарського суду Дніпропетровської області.

9 липня 2018 року О. Крижний пройшов кваліфікаційне оцінювання суддів, отримавши загалом 903,375 бала (найвищий результат серед суддів господарських судів).

У 2019–2019 роках брав участь у конкурсі до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зайняв 18-е місце в фінальному рейтингу, чого, однак, не вистачило, щоб стати суддею Верховного Суду.

В мотиваційному листі вказав, що вважає себе достойним кандидатом на посаду члена ВРП.

31) КРУСЯН Анжеліка Романівна

Освіта — Одеський державний університет ім. І. Мечнікова за спеціальністю «правознавство».

Професор кафедри конституційного права. В 1991–1996 роках працювала в органах прокуратури Одеської області. З 1996 року займається викладацькою діяльністю. З 2018 року працює завідувачем кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Київського інституту інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія». Доктор юридичних наук, професор, член Конституційної комісії, що діяла за президенства Петра Порошенка.

Розлучена, має сина і доньку.

Брала участь у конкурсі до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у 2016–2017 роках. Вибула вже за результатами підсумкового рейтингу.

Громадська рада доброчесності тоді надала лише інформацію, а не негативний висновок, проте один із членів ГРД Михайло Жернаков розкритикував особу А. Крусян. 

Уже під час конкурсу на посаду судді Конституційного Суду за квотою Президента у 2017–2018 роках проти А. Крусян почали справжню інформаційну кампанію.

У мотиваційному листі кандидатка зазначила необхідність формування професійного та доброчесного суддівського корпусу. 

32) КУХАР Олексій Іванович

Заступник голови Національної асоціації адвокатів України. 

Закінчив Одеський державний університет ім. І. Мечнікова за спеціальністю «правознавство».

З 1983 року займається адвокатською діяльністю. З 2015 року — заступник голови Національної асоціації адвокатів України. З 2014 року — директор ВБО «Благодійний фонд допомоги адвокатам». Головою Наглядової ради цього благодійного фонду, до речі, є член ВРП Павло Гречківський. 

У 2018–2019 роках брав участь у конкурсі на посаду судді Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду та пройшов всі етапи. Посів 16-е місце у фінальному рейтингу (рекомендації ВККС отримали перші 12 претендентів).

Одружений, має сина та доньку.

У мотиваційному листі зазначив, що остання судова реформа не привела до покращення стану речей у судовій владі, а також не змогла підвищити рівень довіри до неї.

33) ЛОЖКІНА Олена Ігорівна

У 2001 році закінчила юридичний факультет КНУ імені Т. Шевченка за спеціальністю «правознавство». В 2002–2008 роках працювала на посаді секретаря судового засідання у Господарському суді міста Києва. З березня 2008 року по квітень 2018 року — помічник судді Вищого господарського суду України. З квітня по червень 2018 року була консультантом Верховного Суду.

З червня 2018 і по теперішній час — помічник судді Великої Палати Верховного Суду.

Як зазначила в біографії, причина переходу на іншу роботу — бажання професійного вдосконалення та кар’єрного росту.

Була учасницею добору кандидатів на посаду судді, оголошеного рішенням ВККС у 2017 році. Втім, про кінцеві результати участі кандидатки у доборі поки що невідомо.

Чоловік О. Ложкіної працює начальником юридичного управління ПАТ СК «Еталон». Двоє дітей. Сестра з 2008 року дотепер працює помічником судді у Господарському суді міста Києва.

У мотиваційному листі кандидатка зазначила, що Вища рада правосуддя покликана вдосконалювати модель інституту дисциплінарної відповідальності.

34) ЛЯСКОВЕЦЬ Олексій Володимирович

Освіта — Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича за спеціальністю «правознавство»; Запорізький національний університет — облік і аудит; Запорізький національний університет — психологія. Кандидат юридичних та економічних наук. Має дружину та трьох синів. У 2014–2015 роках працював радником голови Волинської облради з економічних питань. У 2015–2017 роках був депутатом Дубровицької районної ради Рівненської області. Має досвід викладацької роботи.

З 2006 року займається юридичною практикою та має кваліфікацію арбітражного керуючого. З 2015 року займається адвокатською діяльністю. У 2018 році брав участь у конкурсі на посаду заступника голови Рівненської облдержадміністрації, однак невдало. 

У 2019 році брав участь вже у конкурсі на посаду члена ВККС за квотою Державної судової адміністрації. Відомий критикою ВККС, а також судовим процесом, яким намагався не допустити на посаду члена ВККС за квотою ДСА Сергія Остапця, який, втім, 3 липня все ж був зарахований до штату Комісії.

35) МАРУСЕНКО Вадим Олександрович

Освіта — Інститут економіки та права КРОК за спеціальністю «правознавство»; Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого — спеціальність «правознавство».

З 2004 року працює на посаді помічника судді Господарського суду Київської області, з січня 2006 — помічник заступника голови цього суду. В 2009–2017 рр. — помічник судді у Вищому адміністративному суді. З грудня 2017 по січень 2018 — помічник судді Верховного Суду. З 2018 року — помічник судді в Окружному адміністративному суді міста Києва.

У 2019 році отримав свідоцтво адвоката.

Одружений, має сина та доньку.

36) МАСЕЛКО Роман Анатолійович

У 2001 році закінчив Львівський національний університет ім. І. Франка (правознавство). Працював юрисконсультом, юристом у структурі «ПроКредит Банка». У 2014–2016 роках — керівник юридичного відділу головного офісу «ПроКредит Банка». У 2012 році отримав свідоцтво адвоката. Громадською діяльністю зайнявся під час подій Майдану 2013–2014 років. Посідає керівні посади в декількох відомих грантових громадських організаціях. Одна з них — «Автомайдан», головою якої є Олексій Гриценко, син політика Анатолія Гриценка.

Відомий численними скаргами на суддів та участю у відповідних судових процесах. Тричі обирався до складу Ради громадського контролю при НАБУ, був головою РГК. На цій посаді фактично надавав інформаційну підтримку НАБУ, що викликало критику його дій з боку частини адвокатської спільноти.

Член Громадської ради доброчесності, куди вперше був обраний у 2016 році. На посаді члена ГРД відомий інформаційними кампаніями відносно тих чи інших судів, членів ВККС та ВРП. Також запам'ятався заявами про неефективність співпраці ГРД та ВККС в нинішньому форматі, втім досі продовжує діяльність у складі ГРД.

У 2016 році двічі намагався потрапити до складу ВККС (за квотами ДСА та Уповноваженого ВРУ з прав людини). У мотиваційному листі ДСА тоді зазначав, що «не готовий ще бути суддею» та не впевнений, що зможе працювати у ВККС.

У мотиваційному листі 2019 року вже пише, що судова влада не здатна очистити себе від недоброчесних суддів самостійно. Робить акцент на необхідності перезавантаження ВККС/ВРП та введення до їхнього складу представників громадськості.

37) МАТВІЄВСЬКА Ганна В’ячеславівна

Освіта — Харківський юридичний інститут імені Ф. Е. Дзержинського за спеціальністю «правознавство». Кандидат юридичних наук.

З 2004 року — суддя Орджонікідзевського районного суду м. Харкова (у 2010 році обрана безстроково).

Має сина.

У 2016-2017 роках брала участь у конкурсі на посаду судді Касаційного кримінального суду, однак вибула після невдалого виконання практичного завдання. Втім, 20 вересня 2018 року вдало пройшла кваліфікаційне оцінювання суддів, набравши 757,5 бала.

У 2018 році Г. Матвієвська притягалася дисциплінарною палатою ВРП до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани, але потім рішення було скасоване ВРП. У своєму мотиваційному листі суддя зазначила, що ВРП повинна судити з позиції права, однак це може робити лише людина, яка має вірне розуміння права, чесноти та прагне «творити добро на всій землі».

38) МЕЛЬНИК Руслан Іванович

У 1997 році закінчив Луганський інститут внутрішніх справ. В 1997–2000 роках — оперуповноважений і слідчий у Сєверодонецькому міському відділі УМВС України у Луганській області. 2000–2013 — викладач, доцент, начальник кафедри кримінального процесу та правосуддя у Луганському інституті внутрішніх справ МВС. 2013–2014 — адвокатська діяльність. 2014–2016 — науковий співробітник Національної академії прокуратури України.

З квітня 2016 року працює у Національному антикорупційному бюро на посаді детектива відділу запобігання корупції та інформаційної безпеки Управління внутрішнього контролю. У 2018 році очолив даний підрозділ. Кандидат юридичних наук.

Дружина — приватний нотаріус, брат дружини — суддя Господарського суду Луганської області.

У мотиваційному листі зазначив необхідність подолання «корпоративної солідарності» ВРП під час нової судової реформи, яка буде проводитись вже за президентства В. Зеленського.

39) МЕЛЬНИЧУК Олександр Васильович

В 1996 році закінчив КНУ ім. Т. Шевченка. В 1996–2014 роках працював в органах прокуратури на різних посадах. Був заступником прокурорів Дарницького, Голосіївського, Дніпровського районів столиці. З лютого 2014 року на пенсії.

У мотиваційному листі написав про своє бажання боротись за незалежність судової влади, а також її очищення від некомпетентних, випадкових людей.

40) МІНЧЕНКО Раїса Миколаївна

Освіта — юридичний факультет Одеського державного університету ім. І. Мечникова. Доктор юридичних наук. Займалася викладацькою діяльністю, в 2000–2005 роках працювала в органах місцевого самоврядування. Зокрема була начальником юридичного управління Одеської міської ради, заступником міського голови Одеси Руслана Боделана. В 2006 році обрана депутатом Одеської міської ради V скликання від Української морської партії Сергія Ківалова. Заслужений юрист України. В 2011 році їй присвоєно вчене звання професора кафедри цивільного процесу Національного університету «Одеська юридична академія».

З 2007 по 2017 рік працювала в Інституті законодавства Верховної Ради України. В 2015-2017 — завідувачка відділу моніторингу законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України. З липня 2017-го по червень 2019 року — заступник начальника Одеської митниці ДФС України.

Кандидатка була членом спеціалізованих вчених рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій, членом НКР при ВСУ, членом експертної ради з права Державної акредитаційної комісії МОН. Має більше 150 наукових публікацій.

У 2016–2017 роках претендувала на посаду судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, однак отримала менший за мінімально допустимий бал за результатами іспиту.

У мотиваційному листі кандидатка пише про необхідність подальшого реформування судової гілки влади, втім не вказує конкретні шляхи такого реформування.

41) МОРОЗ Микола Володимирович

У 1995 році закінчив НЮА ім. Я. Мудрого. Професійна діяльність кандидата багато в чому пов’язана з науковою та викладацькою діяльністю. Кандидат наразі обіймає посаду доцента кафедри цивільного права № 2 НЮУ ім. Я. Мудрого. Брав участь у підготовці наукових висновків для ВГСУ, ВСУ та КСУ. Крім того, працював і в приватних установах. Кандидат юридичних наук

М. Мороз двічі брав участь у конкурсі — у КГС ВС та КЦС ВС. Обидва рази потрапляв у фінальний рейтинг, однак стати суддею йому все ж не вдалося.

У мотиваційному листі кандидат зазначив, що судовий корпус України має бути оновлений та сформований відповідно до міжнародних стандартів.

42) ОВЕРЧУК Сергій Володимирович

Освіта — у 2000 році закінчив Вищу школу права при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького. У 2008–2014 — доцент, завідувач кафедри Рівненського інституту Київського університету права НАН. З 2012 року — адвокат. У 2013–2014 роках здійснював захист за призначенням Рівненського обласного центру з надання безоплатної правової допомоги. З 2014 року — старший викладач Національного університету «Острозька академія». З 2016 року брав участь у програмі підготовки нових патрульних поліцейських. Кандидат юридичних наук.

Неодружений, дітей не має.

У мотиваційному листі звертає увагу на необхідність формування в Україні саме справедливого суду та реалізації для цього власних наукових ідей, які можуть сприяти досягненню вказаного результату.

43) ОМЕЛЬЧУК Олег Миколайович

Освіта — Київський державний університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю «правознавство».

З 2014 року — доктор юридичних наук, з 2015 року — професор кафедри кримінального права та процесу Хмельницького університету управління та права. У 2016 році Указом Президента присвоєно звання «Заслужений юрист України».

Займається викладацькою діяльністю, з того ж 2015 року є ректором Хмельницького університету управління та права.

«Досвід роботи в громадських організаціях, керівництво Консультативною радою при прокуратурі Хмельницької області дозволяє мені визначити критерії фаховості у дисциплінарному провадженні», — зазначає свої сильні сторони кандидат.

Крім того, у березні 2019 року О. Омельчук намагався стати членом ВРП за квотою з’їзду представників юридичних закладів вищої освіти та наукових установ, однак набрав лише 11 голосів і вибув з боротьби за посаду. Майже одночасно кандидат брав участь і в конкурсі на посаду члена ВРП за квотою президента П. Порошенка.

Також, кандидат відомий позовом, який наразі знаходиться на розгляді Касаційного адміністративного суду ВС щодо визнання протиправним та скасування двох указів президента Петра Порошенка про призначення Андрія Василенка і Михайла Ісакова членами Вищої ради правосуддя за квотою президента, датовані 13 травням.

Цікаво, що певний час О. Омельчук працював в університеті разом з колишнім помічником народного депутата Антона Геращенка, а зараз кандидатом у народні депутати від партії «Слуга народу» Денисом Монастирським.

44) ОСТРОВСЬКА Олена Василівна

Освіта — Київський державний університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю «правознавство». В 2009–2011 — слухачка Дипломатичної академії МЗС.

У 1990–1992 роках працювала в Дніпровському райсуді Києва судовим виконавцем. У 1998–2009 обіймала різні посади, зокрема була директоркою Департаменту представництва інтересів держави в судах Міністерства юстиції України. Потім працювала у Державній реєстраційній службі. В 2012–2017 — начальник управління з питань дотримання процесуального законодавства Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

З грудня 2017 року — керівник напрямку «Правосуддя в кримінальній юстиції» Асоціації українських моніторів з питань дотримання в правоохоронних органах.

Заміжня, має двох синів.

«З 10 членів ВРП, повноваження яких закінчились у квітні 2019 року, 8 членів ВРП мирно залишили ці посади. І лише двоє стали «на диби» — заручились підтримкою керівництва НААУ, обклались правовими висновками інститутів та експертів, продавили рішення з’їзду адвокатів на свою користь. І все для того, щоб затриматись на займаних посадах ще на 4 роки. Можна лише здогадуватись, що вони втратили б у разі їх звільнення. Зрозуміло одне, що для П. Гречківського та О. Маловацького власні інтереси важливіші від авторитету й репутації Вищої ради правосуддя...

…А чи не впливає загалом обрання до ВРП вже діючих її членів на репутацію цього конституційного органу, який відповідає за впровадження у життя судової реформи і який має забезпечити суди доброчесними й професійними суддями? Вочевидь, що цей орган має бути зразково доброчесним, щоб давати оцінку доброчесності інших», — вказала на проблеми з діючим складом ВРП О. Островська.

Мотиваційний лист кандидатки не містить якихось конкретних ідей. О. Островська лише зазначає, що її професійний досвід буде корисним для роботи у ВРП.

45) ПАРХОМЕНКО Павло Іванович

У 2004 році закінчив юридичний факультет КНУ ім. Т. Шеченка. З 2003 року по 2007 рік працював помічником ректора з правових питань в Чернігівському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти. Потім займався адвокатською діяльністю. У 2009 році призначений на посаду судді Бахмацького районного суду Чернігівської області. З 2017 року — голова цього суду.

Кандидат займається викладацькою та тренінговою діяльністю: проводить вебінари на судову тематику, співпрацював з чернігівською правозахисною громадською організацією МАРТ в контексті проведення навчальних заходів для активістів. Приділяє увагу державній політиці в сфері правосуддя щодо неповнолітніх. Кандидат юридичних наук.

Брав участь у другому конкурсі до Верховного суду, претендував на посаду в Касаційному цивільному суді. У підсумковому рейтингу посів 19-е місце, що давало можливість стати суддею Верховного Суду. У громадськості зауважень до кандидата також не виникло.

Однак потім П. Пархоменко не зміг пройти через «сито» Вищої ради правосуддя, яка вносила кандидатури переможців конкурсу на розгляд Президенту. Виявилося, що у ВРП знаходилась дисциплінарна справа відносно судді, відкрита за скаргою підприємця Андрія Адамовського. В скарзі зазначалося, що П. Пархоменко на замовлення певних приватних осіб склав «Експертний висновок для Високого суду Британських Віргінських островів», в якому піддав сумніву законність певних судових рішень за 2014–2017 роки Голосіївського райсуду м. Києва, Подільського райсуду м. Києва, апеляційного суду м. Києва і навіть ВССУ, які вже набрали законної сили.

Перша дисциплінарна палата ВРП 15 березня 2019 року відмовилась притягнути П. Пархоменка до відповідальності, однак констатувала, що дії судді є такими, що суперечать нормам суддівської етики. На підставі такого висновку ВРП 20 березня відмовилась внести Президенту подання на призначення П. Пархоменка суддею КЦС ВС.

У своєму мотиваційному листі кандидат піддав критиці діяльність ВРП, зазначивши, що вона не має належного авторитету серед суддівського корпусу і виглядає в їхніх очах «каральним інструментом». Крім того, ВРП не забезпечує відновлення довіри судової влади в очах суспільства. Своє рішення взяти участь у конкурсі П. Пархоменко назвав не випадковим, адже йому особисто «довелося відчути на собі певну неефективність та недосконалість цього органу». Окремо кандидат зазначив, що має підтримку громадськості, яка не так давно нагородила його премією «Честь року». На підтримку кандидата висловлювались і члени ГРД, зокрема Михайло Жернаков.

46) РАБОВСЬКА Світлана Янівна

Освіта — Київський державний університет ім. Т. Шевченка за спеціальністю «правознавство».

З 2014 року — доцент кафедри нотаріального та виконавчого процесу й адвокатури Київського державного університету ім. Т. Шевченка.

Заміжня, має двох дітей.

Була кандидатом до ВККС за квотою голови ДСА в 2019 році.

47) РИБЧЕНКО Олександр Георгійович

Освіта — Київський державний університет ім. Т. Шевченка, юрист. До складу адвокатських об’єднань ніколи не входив. Працює як ФОП з 1992 року (надання послуг у сфері права). Спеціалізується на земельних, корпоративних, податкових, сімейних спорах. У 1994 році отримав адвокатське свідоцтво. Впродовж 2012–2014 років працював юристом у ТОВ «Фіндом».

У 2016 році подавав документи на участь у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Однак не був допущенний ВККС через невиконання вимоги конкурсу — неподання копій судових рішень за останні 10 років у справах, де він був учасником. У 2018 році знову брав участь у конкурсі до КГС ВС, проте вибув після виконання практичного завдання. Навесні також брав участь у конкурсі на посаду члена ВРП за квотою Президента. Також у 2019 році намагався стати членом ВККС за квотою Уповноваженого ВРУ з прав людини.

Одружений, має двох синів.

У мотиваційному листі зазначив, що Верховний Суд, на його думку, частково був сформований з недоброчесних суддів, оскільки Вища рада правосуддя нібито усунулася від процесу відбору суддів до ВС.

Далі буде…