Заперечення на ухвалу слідчого судді або рівняння з кількома невідомими

Наталія Алексашина,

суддя Автозаводського районного суду міста Кременчука Полтавської області

Частини 1 та 2 статті 309 Кримінального процесуального кодексу України встановлюють вичерпний перелік ухвал слідчих суддів, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

Інші ухвали слідчих суддів відповідно до частини 3 статті 309 КПК України оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Можливість апеляційного оскарження не передбачена, зокрема, для ухвал слідчих суддів про дозвіл  на проведення огляду або обшуку житла чи іншого володіння особи, в тому числі в порядку передбаченому частиною 3 статті 233 КПК України, про обрання запобіжного заходу у вигляді поруки або особистого зобов’язання, про дозвіл на затримання, відсторонення від посади, тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, про дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування.

Водночас механізм і можливі наслідки подальшого розгляду заперечень на вказані ухвали слідчих суддів законодавством не врегульовано.

Чимало правників зазначали про необхідність внесення змін до КПК України шляхом передбачення можливості апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів не передбачених в ч.ч.1.2 ст. 309 КПК України, аби уникнути порушення права на доступ до правосуддя.

Свого часу Уповноважена ВРУ з прав людини Валерія Лутковська висловлювалась про неконституційність положень КПК в контексті неможливості оскаржувати ухвали слідчого судді про обшук.

На думку Уповноваженої ВРУ з прав людини, відсутність можливості оскаржити таку ухвалу під час досудового розслідування справи призводить до можливості доводити вину особи у вчиненні кримінального порушення доказами, зібраними з порушенням національного законодавства, що суперечить ч.3 ст.62 Конституції України.

Омбудсмен зверталася до Конституційного Суду України з конституційним поданням від 05.12.2017 № 1.-2711/17-107 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 309 КПК України. Однак, ухвалою Великої Палати Конституційного Суду України від 05.06.2018 № 31-у/2018 відмовлено у відкритті конституційного провадження у цій справі.

В подальшому, 17 березня 2020 року Конституційний Суд України в своєму рішенні №5-р/2020 за результатами розгляду справи за конституційною скаргою Татькова Віктора Івановича, дійшов висновку про відповідність Конституції України положень частини п’ятої статті 190, пункту 1 частини першої, частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України щодо заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання з метою приводу.

Хоча рішення КСУ ухвалено в світлі можливості апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання з метою приводу, однак, зроблені загальні висновки цілком можна застосувати до всіх ухвал, які не підлягають оскарженню, виходячи зі змісту ст.309 КПК України.

Визнаючи конституційними положення ч.3 ст.309 КПК України, КСУ виходив зокрема з таких міркувань:

1) забезпечення права на апеляційний перегляд справи, передбачене пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, стосується гарантованого права на перегляд у суді апеляційної інстанції справи, розглянутої судом першої інстанції по суті;

2) нормативне регулювання, визначене положеннями частини п’ятої статті 190, пункту 1 частини першої, частини третьої статті 309 Кодексу, спрямовано на недопущення затягування розгляду питання про обрання стосовно підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, забезпечення обов’язковості виконання судового рішення (ухвали про привід підозрюваного, обвинуваченого для розгляду клопотання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту чи тримання під вартою), а також на запобігання порушенню розумних строків кримінального провадження, тобто воно застосовується з легітимною метою, обумовлено необхідністю забезпечення раціональної процедури, є пропорційним та обґрунтованим;

3) хоча КПК України і передбачає заборону на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання з метою приводу, натомість, проти такої ухвали можуть бути подані заперечення під час підготовчого провадження в суді. Тобто, передбачено інший механізм судового захисту, яким підозрюваний, обвинувачений може скористатися, ‒ можливість подання заперечень проти ухвали слідчого судді про дозвіл на затримання з метою приводу під час підготовчого провадження в суді.

Практика Верховного Суду щодо можливості апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів, які не містяться у спеціальному переліку статті 309 КПК України, є одностайною і зводиться до наступного за змістом висновку: «За змістом частини третьої статті 309 КПК України інші ухвали слідчого судді окремому оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді, а отже законодавець визначив саме такий спосіб реалізації права особи на судовий контроль законності такого виду рішення слідчого судді, іншого ніж ті, що включені до статті 309 КПК України.» (постанова ВС від 24 травня 2018 року у справі № 642/6323/15-к, постанова ВС, ухвала ВС від 31 серпня 2020 року у справі № 487/4594/19)

Втім, незважаючи на вказану практику, апеляційні скарги на ухвали слідчих суддів, що не підлягають оскарженню, досі продовжують надходити.

На сьогодні єдиним можливим законним способом висловлення незгоди з ухвалою слідчого судді, яка не підлягає апеляційному оскарженню, є подання проти неї заперечень під час підготовчого судового провадження.

Однак, механізм подання та розгляду таких заперечень зовсім не врегульований, у зв’язку з чим виникає низка запитань.

КПК України не визначає форму заперечень на ухвалу слідчого судді. Залишається незрозумілим, слід подавати заперечення у письмовій формі чи достатньо зробити усну заяву. З огляду на те, що у ч.3 ст.309 КПК України використано формулювання «заперечення можуть бути подані…», логічним є припустити, що мова йде саме про письмову форму. В іншому випадку конструкція норми включала би словосполучення на кшталт «можуть бути висловлені…» або «можуть бути заявлені…». Водночас законодавство не містить жодних вимог до структури та змісту таких заперечень. Жодних наслідків недотримання письмової форми також не встановлено. З наведеного можна дійти висновку, що суду варто реагувати на заперечення заявлені як у письмовій, та і в усній формі.

КПК України чітко встановлює стадію подання заперечень: під час підготовчого провадження. Однак, незрозуміло яким чином має діяти суддя якщо вказане положення не дотримано і заперечення подані пізніше, на стадії судового розгляду? Слід залишити такі заперечення без розгляду або повернути заявнику? Чи можливе продовження строку для подання заперечень за наявності поважних причин пропуску встановленої для цього стадії?

На практиці трапляються випадки, коли судді визнають поважними причини пропуску строку для подання відповідних заперечень, враховуючи, що не ознайомившись з клопотаннями, на підставі яких були винесені відповідні ухвали, сторона захисту була позбавлена можливості подати заперечення на ухвалу слідчого судді в підготовчому засіданні у справі.

Однак, іноді заперечення на ухвали слідчих суддів висловлюються безпосередньо під час судового розгляду, наприклад, шляхом заяви про недопустимість доказів здобутих внаслідок санкціонованої слідчої дії (якщо мова йде про огляд або обшук житла). Судова практика складається таким чином, що такі заяви беруться до уваги і їм в подальшому надається відповідна оцінка. Тобто, фактично суди приймають до розгляду заперечення незалежно від стадії їх подання. (див. наприклад, вирок Вищого антикорупційного суду від 10 червня 2021 року у справі №454/2576/17)

В законодавстві також не врегульовано строки розгляду заперечень на ухвали слідчих суддів.

Зазвичай суди посилаються на те, що у ч. 3 ст. 314 та ст. 315 КПК України визначено вичерпний перелік повноважень суду на стадії підготовчого провадження, до якого не входить можливість надавати оцінку ухвалам слідчого судді з точки зору їх законності і обґрунтованості, а також скасовувати їх за результатами відповідної оцінки. Подальша оцінка доводів, наведених у запереченнях здійснюється під час судового розгляду та ухвалення остаточного рішення у справі. (див. наприклад, ухвала Вищого антикорупційного суду від 09 серпня 2021 року у справі №760/9748/17)

Не врегульована у чинному КПК України й процедура розгляду заперечень на ухвали слідчих суддів. В процесі розгляду заперечень суд фактично повинен надати оцінку законності та обґрунтованості ухвали слідчого судді. Загалом така оцінка видається досить дивною з точки зору дотримання принципу інстанційності, визначеного у ст.17 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», оскільки здійснюється суддею тієї самої інстанції, який не наділений повноваженнями переглядати рішення інших суддів. Різниця полягає лише в тому, що слідчий суддя ухвалював рішення в порядку здійснення судового контролю на стадії досудового розслідування, а суддя, якому подані заперечення, розглядає справу по суті.

Не визначені у законодавстві і можливі варіанти рішень за результатами розгляду заперечень на ухвалу слідчого судді.

На практиці розгляд заперечень на ухвали слідчих суддів, якими були санкціоновані обшуки або огляди, зводиться до оцінки допустимості здобутих доказів. Щодо самої ухвали жодних рішень не ухвалюється.

Зокрема, у постанові від 08 квітня 2021 року у справі №573/2028/19, оцінюючи доводи захисника про істотні порушення кримінального процесуального закону на стадії досудового розслідування під час проведення обшуку, в подальшому легалізованого ухвалою слідчого судді, Верховний Суд зазначив, що для проведення обшуку не існувало невідкладних підстав, а тому обшук мав здійснюватися лише на підставі ухвали слідчого судді. Навіть з урахуванням того, що в подальшому обшук було легалізовано ухвалою слідчого судді, колегія суддів дійшла висновку, що обшук проведено без достатніх правових підстав.

У вироку Вищого антикорупційного суду від 10 червня 2021 року у справі №454/2576/17 надано оцінку обґрунтованості ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, а саме, констатовано відсутність надзвичайних обставин, які б виправдовували невідкладний обшук, зроблено висновок про те, що ефективний ретроспективний судовий контроль фактично не відбувся, та зрештою визнано недопустимими докази, здобуті за результатами проведеного обшуку. (пункти 121-146 вироку)

Недостатнє законодавче врегулювання механізму подання заперечень на ухвалу слідчого судді, породжує певні ризики при оцінці ефективності такого засобу правового захисту. Відсутність ефективного засобу захисту в свою чергу є підставою для констатації порушення статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, як це мало місце у рішенні Європейського суду з прав людини від 12 грудня 2019 року справі «Ілєва проти Болгарії» (Заява № 22536/11).

Як вже наголошувалося, наразі склалась судова практика, коли розгляд заперечень на ухвалу слідчого судді фактично прирівнюється до оцінки допустимості доказів, яка здійснюється в загальному порядку і зазвичай відбувається у нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку.

Тобто, практичної можливості оскаржити дії, які становлять втручання у її права, особа не має.

Процедура судового розгляду може затягнутися. Весь цей час, в разі здійснення неефективного контролю слідчим суддею, зберігатиметься становище, за якого порушено права обвинуваченої особи.

Відтермінування розгляду заперечень на ухвалу слідчого судді також може поставити під сумнів дотримання критерію розумного строку в контексті забезпечення ефективного засобу правового захисту.

При цьому можливість перегляду ухвал слідчих суддів зазначених у частині 3 статті 309 КПК України під час досудового розслідування, зробила б недоцільним подальше кримінальне переслідування, яке ґрунтується виключно на доказах, здобутих у незаконний спосіб за відсутності належного контролю з боку слідчого судді.

Підбиваючи підсумки, слід виокремити наступне. Можливість апеляційного оскарження низки ухвал слідчих суддів чинним кримінальним процесуальним законодавством не передбачена. Конституційній Суд України підтвердив конституційність норми, яка передбачає лише можливість подання заперечень на такі ухвали слідчих суддів під час підготовчого провадження. Верховний Суд одностайний у позиції про законність ухвал судів апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження щодо оскарження ухвал слідчих суддів, щодо яких КПК України не передбачена така можливість. Водночас форма подачі заперечень та наслідки недотримання стадії їх подачі законодавством не врегульовані. Жодним чином не врегульована й процедура розгляду заперечень на ухвали слідчих суддів, а також не передбачені можливі результати такого розгляду. На практиці оцінка ухвали слідчого судді, якою санкціоновано огляди або обшуки, здійснюється під час судового розгляду шляхом викладення у мотивувальній частині вироку висновку про допустимість здобутих доказів. Такий механізм перегляду ухвали слідчого судді викликає сумніви щодо дотримання принципу інстанційності та забезпечення ефективного засобу правового захисту.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.