Особливості визначення моменту набрання чинності рішення КСУ та втрати чинності положенням закону — позиція КАС ВС

За загальним правилом, якщо рішенням КСУ не передбачено інше, «попередня» норма, яка є предметом перевірки на конституційність, діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням КСУ, а «нова» норма, що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і може передбачати як нові права, так і нові обов`язки та обмеження для суб`єкта приватного права, розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення. На це вказав у постанові від 4 липня 2024 року у справі №580/7744/23 Верховний Суд.

Обставини справи 

У вересні 2023 року фізична особа звернулася до суду з адміністративним позовом до ГУ ПФУ, в якому просила зобов'язати відповідача здійснити з 1 березня 2023 року виплату пенсії без обмеження її максимального розміру. На обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що відповідач протиправно після перерахунку з 1 березня 2023 обмежив загальний розмір пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року, адміністративний позов було задоволено.

Суди виходили з того, що приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI в частині поширення її дії на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, а також положення частини третьої статті 67 Закону №796-XII, щодо обмеження пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, які втратили працездатність - не відповідають положенням статей 2, 3, 16, 22, 24, 46 Конституції України, з огляду на це відповідач протиправно з 01 березня 2023 року обмежив виплату пенсії позивача максимальним розміром.

Що вирішив Верховний Суд 

Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу відповідача, скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні позову.

Суд виходив з того, що припис статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон № 796-XII та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII рішенням КСУ від 20 березня 2024 року №2-р(ІІ)/2024 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Крім того, у пункті 2 резолютивної частини вказаного рішення зазначено, що означені приписи Закону №3668-VI та Закону № 796-XII втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення.

Водночас вирішуючи питання моменту, з якого такі норми не підлягають застосуванню, Суд врахував, що за приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Із зазначеними положеннями Конституції України також узгоджується пункт 3 частини першої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), відповідно до якого нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо КСУ прийнято рішення про визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині першій статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII.

Відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Згідно частини третьої, шостої статті 57 Закону № 3354-IX моментом набрання чинності нормативно-правовим актом є 0 годин дня, наступного за днем його опублікування в порядку, встановленому законом, якщо:

1) інше не визначено Конституцією України та (або) законом;

2) більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.

Моментом припинення дії нормативно-правового акта є 24 година дня відповідного строку (терміну), якщо інше не визначено Конституцією України, законом або більш пізній строк (термін) не встановлено самим нормативно-правовим актом.

У разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

При цьому відповідно до абзацу 3 частини першої статті 94 Закону № 2136-VIII процедуру і порядок офіційного оприлюднення актів Суду в Залі засідань Суду та на офіційному веб-сайті Суду встановлює Регламент КСУ, ухвалений на спеціальному пленарному засіданні КСУ постановою КСУ від 22 лютого 2018 року № 1-пс/2018.

Згідно з частиною першою параграфу 76 Регламенту акти Суду за результатами конституційного провадження офіційно оприлюднюються не пізніше наступного робочого дня після їх ухвалення.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми, Суд дійшов висновку, що за загальним правилом (якщо рішенням КСУ не передбачено інше) «попередня» норма (яка є предметом перевірки на конституційність) діє до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням КСУ, а «нова» норма (що змінює законодавче врегулювання за наслідками цього рішення КСУ і  може передбачати як нові права, так і нові обов`язки та обмеження для суб`єкта приватного права) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня за днем опублікування відповідного рішення.

Такий підхід відповідає принципам правової визначеності та справедливості,  а також положенням частини першої статті 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Вказане повною мірою узгоджується також і з положеннями статті 58 Закону № 3354-IX, відповідно до яких пряма дія нормативно-правового акта у часі означає, що його норми поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності; норми нормативно-правового акта поширюються на суспільні відносини, що виникли до дня набрання ним чинності та продовжують існувати на день набрання ним чинності, з дня набрання чинності цим нормативно-правовим актом.

Верховний Суд зазначив, що в Україні презюмується конституційність та обов`язковість виконання для всіх, у тому числі і для судів, усіх без винятку законів, що прийняті Верховною Радою України та підписані Президентом України, і це повною мірою відповідає принципам розподілу державної влади.

Визнана КСУ неконституційною норма закону втрачає чинність з дня ухвалення відповідного рішення або пізніше (про що зазначається у рішенні КСУ), зберігаючи при цьому свою дію до 24 години дня набрання чинності відповідним рішенням КСУ, а «нова» норма» (яка змінює законодавче врегулювання за наслідками відповідного рішення КСУ) розпочинає діяти з 0 годин наступного дня, що повною мірою узгоджується з порядком оприлюднення рішень КСУ, який передбаченим Регламентом.

Вказане свідчить про те, що рішення КСУ мають лише пряму (перспективну) дію в часі (змінюючи замість законодавця закон (законодавче регулювання)) і поширюються на суспільні відносини, що виникли після набрання ним чинності, гарантуючи, при цьому, конституційний принцип розподілу державної влади, а також стабільність суспільно-управлінських відносин в Україні. При цьому визначені темпоральні межі чинності положень нормативно-правового акта, що визнаний неконституційним, забезпечує неможливість настання непередбачуваних наслідків, зокрема, для правової та бюджетної системи, а також суб`єкта (позивач або відповідач), на користь якого винесено судове рішення. 

Отже правова позиція КСУ щодо неконституційності приписів статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон № 796-XII, та першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII має пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення КСУ відповідного рішення, тобто з 21 березня 2024 року.

Враховуюче зазначене вище, Суд зауважив, що у період з 01 березня 2023 року по 20 березня 2024 року положення статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон №796-XII, та припис першого речення частини третьої статті 67 Закону №796-XII, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов`язковому застосуванню відповідачем.

Тому відповідач, керуючись положеннями вказаних законів і обмежуючи розмір пенсійної виплати позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, у період з 01 березня 2023 року по 20 березня 2024 року діяв правомірно.

Водночас, враховуючи висновки КСУ, викладені у рішенні від 20 березня 2024 року №2-р(II)/2024, Суд наголосив, що з 21 березня 2024 року правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.