Мільярд гривень за «катування правосуддям»: Верховний Суд роз’яснив межі відповідальності суддів

Позов на 1 000 000 000 гривень проти Верховного Суду за «катування відмовою у правосудді» став приводом для важливого прецеденту. Чи може громадянин судитися з вищою судовою інстанцією за її процесуальні рішення?

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив постанову, яка має важливе значення для стабільності судової системи України. Справа № 686/34801/25 стосувалася позову громадянина до Держави Україна в особі Верховного Суду про відшкодування колосальної суми моральної шкоди — 1 мільярда гривень.

Позивач намагався кваліфікувати процесуальні дії суду як «катування відмовою у здійсненні правосуддя». Це рішення стало важливим підтвердженням того, що законність судових актів не може перевірятися за межами встановленого процесуального контролю.

«Катування правосуддям» на 1 мільярд гривень

Позивач звернувся до суду у грудні 2025 року. Його претензії полягали в тому, що Верховний Суд раніше ухвалив низку рішень не на його користь: відмовляв у задоволенні позовів, закривав провадження та повертав касаційні скарги. На думку позивача, ці дії завдали йому глибокої моральної шкоди, яку він оцінив у 1 000 000 000 грн, спираючись на статтю 129-1 Конституції України та норми Конвенції про захист прав людини.

Хмельницький міськрайонний суд, а згодом і Хмельницький апеляційний суд закрили провадження у справі, мотивуючи це тим, що такі вимоги взагалі не можуть розглядатися судами за жодними правилами судочинства.

Мотиви Верховного Суду

Верховний Суд, переглядаючи відповідну справу, сформулював низку ключових правових висновків, що ґрунтуються на положеннях Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Персональний імунітет судді

Суд підтвердив, що суддя не несе юридичної відповідальності за ухвалені судові рішення, крім випадків, коли такі дії містять ознаки злочину або дисциплінарного проступку.

Такий імунітет закріплено як гарантію незалежності правосуддя, а не як персональну привілею судді. Його мета — забезпечення безперешкодного здійснення правосуддя без ризику тиску через можливі позови за зміст рішень.

Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Держава як належний відповідач

Верховний Суд підкреслив, що суди та судді здійснюють правосуддя від імені держави, а тому можливі негативні наслідки судових рішень не можуть бути підставою для пред’явлення позовів безпосередньо до суду або судді.

У випадках, коли законом передбачена відповідальність за шкоду, завдану судовими актами, належним відповідачем виступає саме держава Україна, а не конкретний суд чи суддя.

Таким чином, суди не можуть бути самостійними відповідачами у спорах щодо законності власних процесуальних дій.

Виключність механізму процесуального контролю

Суд наголосив, що всі можливі процесуальні порушення, допущені під час розгляду справи, підлягають виправленню виключно в межах тієї самої судової справи — шляхом апеляційного або касаційного перегляду.

Спроби ініціювати окремі позови проти суду або суддів фактично створюють так званий «процес у процесі», що суперечить принципу правової визначеності та може розглядатися як втручання у здійснення правосуддя.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Практика ЄСПЛ

Верховний Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України», де ЄСПЛ визнав, що обмеження права на позов проти суддів може переслідувати легітимну мету — захист незалежності судової влади.

ЄСПЛ наголосив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням за умови, що такі обмеження є пропорційними.

У цьому контексті неможливість оскаржувати судові рішення шляхом окремих позовів проти суду або суддів визнається виправданою, оскільки особа зберігає право на захист своїх інтересів у межах апеляційного та касаційного перегляду первісного спору.

Верховний Суд фактично підтвердив базовий принцип функціонування судової системи України: контроль за судовими рішеннями здійснюється виключно через встановлені процесуальні інстанції, а не шляхом окремих позовів проти суддів чи судів.

Процесуальні нюанси касаційного перегляду

Окремої уваги заслуговують висновки суду щодо процедури розгляду скарги. Позивач вимагав розгляду справи за його особистої участі. Суд відмовив, роз’яснивши, що згідно зі статтею 401 ЦПК України, попередній розгляд справи проводиться без повідомлення учасників.

Суд підкреслив, що при розгляді цивільних чи кримінальних справ суди не є суб’єктами владних повноважень у розумінні КАСУ, тому вони не можуть бути відповідачами у спорах про оскарження їхньої діяльності

Постанова Верховного Суду від 25 червня 2026 року є логічним продовженням захисту принципу незалежності судової влади. Вона присікає спроби використовувати цивільні позови як інструмент тиску на суддів або як спосіб обійти встановлені законом строки та порядки оскарження рішень.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.