ЄСПЛ підтримав арешт обвинувачених у державній зраді через передачу РФ відео військових укріплень ЗСУ
ЄСПЛ ухвалив рішення 23 липня 2026 року у справі Kolesnyk and Smelnytskyy v. Ukraine («Колесник та Смельницький проти України» заяви № 24465/23 та № 25217/23), у якій оцінив відповідність статті 5 §§ 1 та 3 Конвенції тривалого тримання під вартою осіб, обвинувачених у злочинах проти національної безпеки, за правилами українського законодавства, запровадженого після початку повномасштабного вторгнення РФ.
Практичне значення цього рішення полягає в тому, що Суд детально оцінив сумісність спеціальних правил КПК України, запроваджених під час воєнного стану, із гарантіями статті 5 Конвенції.
Обставини справи
Служба безпеки України 29 липня 2022 року затримала двох колишніх працівників поліції у Харкові. За версією слідства, 27 липня вони знімали українські військові укріплення та військову техніку, після чого передали відеозаписи через Telegram-канали, які використовувалися російськими спецслужбами для збору інформації та здійснення підривної діяльності проти України.
За матеріалами провадження, один із заявників керував автомобілем, а інший здійснював відеозйомку камерою, встановленою на автомобілі, що дозволило зафіксувати місцезнаходження українських оборонних позицій. Згодом відео було передано до відповідних Telegram-каналів.
Спочатку заявникам повідомили про підозру у несанкціонованому поширенні інформації про розташування Збройних Сил України під час воєнного стану, однак уже через кілька днів слідство перекваліфікувало обвинувачення на державну зраду. Слідчий зазначив, що зібрані матеріали свідчать про передачу інформації з метою сприяння підривній діяльності Росії проти України.
Національні суди неодноразово продовжували строк тримання заявників під вартою. Вони виходили з наявності обґрунтованої підозри, ризику переховування, незаконного впливу на свідків, перешкоджання розслідуванню, знищення доказів та можливості вчинення нових злочинів проти національної безпеки. При цьому суди враховували сімейний стан, позитивні характеристики та відсутність судимостей, однак дійшли висновку, що ці обставини не усувають зазначених ризиків.
До ЄСПЛ заявники звернулися зі скаргами на відсутність обґрунтованої підозри, довільну перекваліфікацію обвинувачення та необґрунтовану тривалість тримання під вартою.
Позиція ЄСПЛ
ЄСПЛ зазначив, що для виникнення обґрунтованої підозри повинні існувати факти або інформація, які могли б переконати об’єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення. При цьому такі факти не повинні досягати рівня доказів, необхідних для обвинувального вироку або навіть для пред’явлення офіційного обвинувачення.
Суд наголосив, що сама по собі зміна правової кваліфікації обвинувачення на ранній стадії кримінального провадження не є незвичною. Заявники не навели переконливих аргументів, які б свідчили про відсутність фактичних підстав для обвинувачення у державній зраді або про те, що перекваліфікацію було здійснено недобросовісно.
ЄСПЛ зазначив, що будь-яка система обов’язкового тримання під вартою несумісна з вимогами статті 5 § 3 Конвенції. Водночас положення українського законодавства, запроваджені під час воєнного стану, не встановлюють автоматичного тримання під вартою, оскільки не позбавляють суди повноваження визначати заставу, а лише звільняють їх від обов’язку робити це щодо окремих категорій злочинів.
Суд наголосив, що національні суди встановили конкретні ризики переховування, знищення доказів, незаконного впливу на свідків та вчинення нових кримінальних правопорушень, посилаючись на індивідуальні обставини саме цієї справи. Тому він не вбачає підстав ставити під сумнів оцінку цих ризиків, здійснену українськими судами.
ЄСПЛ зазначив, що хоча мотивування окремих ухвал про продовження тримання під вартою було стислим і суттєво не змінювалося з плином часу, сама по собі стислість мотивів не означає порушення статті 5 § 3 Конвенції, якщо необхідність тримання під вартою вже була належним чином обґрунтована попередніми судовими рішеннями з урахуванням конкретних фактів справи.
Суд наголосив, що оцінка розумності строку тримання під вартою має здійснюватися з урахуванням конкретного контексту справи. У цій справі особливого значення набували безпрецедентні обставини повномасштабного вторгнення Росії в Україну, які становили загрозу державності, незалежності та самому існуванню України. Ці обставини мають особливу вагу тоді, коли правосуддя здійснюється у прифронтових регіонах, як це було у Харкові.
Водночас ЄСПЛ зазначив, що заявники не довели відсутності належної процесуальної старанності з боку органів влади. Попри те що тримання під вартою тривало понад два роки, матеріали справи не свідчили про невиправдані затримки розгляду, які можна було б поставити у провину державі.
ЄСПЛ визнав прийнятними скарги за статтею 5 § 3 Конвенції, однак дійшов висновку про відсутність порушення цього положення. Суд також відхилив як явно необґрунтовані скарги щодо відсутності обґрунтованої підозри за статтею 5 § 1 Конвенції.
Отже, Суд підтвердив, що навіть у надзвичайних умовах тривале тримання під вартою повинно ґрунтуватися на індивідуальній оцінці конкретних ризиків, однак особливі обставини повномасштабної війни та здійснення правосуддя у прифронтових регіонах можуть бути враховані під час оцінки розумності такого обмеження свободи.
Раніше «Судово-юридична газета» також аналізувала рішення ЄСПЛ у справі Derevyanko and Tarasova v. Ukraine (заяви № 39465/23 та № 43066/23), ухвалене того ж дня, у якому Суд дійшов протилежного висновку та встановив порушення статті 5 § 3 Конвенції. ЄСПЛ наголосив, що навіть в умовах воєнного стану сама лише тяжкість обвинувачення у злочинах проти національної безпеки не виправдовує тримання під вартою, а українські суди зобов’язані наводити індивідуалізовані, належні та достатні підстави для такого запобіжного заходу.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
