Визнаного непридатним ще у 2005 році не виключили з «Резерв+»: суд оцінив доводи ТЦК про недоступність архіву ВЛК
Дніпропетровський окружний адміністративний суд розглянув позов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку, а також щодо наявності інформації про порушення ним правил військового обліку. Суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача та повністю задовольнив позов.
Суть справи
Позивач зазначив, що ще 21 квітня 2005 року рішенням військово-лікарської комісії Центрально-Міського районного військового комісаріату міста Донецька його було визнано непридатним до військової служби за станом здоров'я з виключенням з військового обліку відповідно до статті 59 «б» наказу Міністерства оборони України №207 від 1999 року. Відомості про це були внесені до його паперового військово-облікового документа. Згодом у документі також було зроблено відмітку про зняття з військового обліку, а відповідна інформація була внесена до паспорта громадянина України.
Однак після запуску електронного військово-облікового документа через мобільний застосунок «Резерв+» позивач виявив, що продовжує обліковуватися в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів як військовозобов'язаний, незважаючи на рішення військово-лікарської комісії та виключення його з військового обліку багато років тому.
У зв'язку з цим у червні 2025 року позивач звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про внесення до Реєстру відомостей щодо його виключення з військового обліку.
У відповідь територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомив, що рішення військово-лікарської комісії було прийняте Центрально-Міським районним військовим комісаріатом міста Донецька, який залишився на тимчасово окупованій території України. Через відсутність доступу до книги протоколів засідань військово-лікарської комісії відповідач вказав, що не має законних підстав для внесення відповідних змін до Реєстру та виключення позивача з військового обліку.
Не погодившись із такою відповіддю, позивач звернувся до адміністративного суду.
У позові він просив визнати протиправною бездіяльність територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про його непридатність до військової служби та виключення з військового обліку. Також він просив зобов'язати відповідача привести відомості Реєстру у відповідність до паперових військово-облікових документів, виключити інформацію про порушення ним правил військового обліку та направити до Національної поліції звернення про виключення інформації щодо його адміністративного затримання і доставлення, яка була внесена до інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України».
Відповідач відзиву на позов не подав, хоча був належним чином повідомлений про відкриття провадження. Відтак суд, керуючись частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за наявними матеріалами.
Позиція та висновки суду
Дослідивши матеріали справи № 160/22931/25, суд насамперед звернув увагу на вимоги частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.
Суд зазначив, що правові та організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Законом «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів». Реєстр є інформаційно-комунікаційною системою, призначеною для збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів з метою забезпечення ведення військового обліку громадян України.
При цьому одним із основних принципів ведення Реєстру закон визначає обов'язковість і своєчасність внесення передбачених законом відомостей, а також їх повноту й актуальність. Органами ведення Реєстру є, зокрема, районні, міські та об'єднані територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, які забезпечують його ведення та актуалізацію бази даних.
Суд також навів положення статей 6, 8, 9 та 14 Закону, відповідно до яких до Реєстру вносяться як персональні, так і службові дані військовозобов'язаних, у тому числі відомості про результати проходження військово-лікарської експертизи, виконання військового обов'язку та інші дані, що характеризують статус особи. Закон передбачає право громадянина звернутися до органу ведення Реєстру із заявою про виправлення недостовірних відомостей, а на відповідний орган покладається обов'язок своєчасно вносити зміни до бази даних.
Окрім цього, суд послався на Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів №1487. Відповідно до цього Порядку саме районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки проставляють у військово-облікових документах відмітки про взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього, ведуть архівно-довідкову роботу та виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Суд підкреслив, що як Закон «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», так і Порядок №1487 покладають саме на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки обов'язок забезпечити внесення до Реєстру всіх передбачених законом відомостей та їх актуалізацію.
Оцінюючи фактичні обставини справи, суд встановив, що у паперовому військово-обліковому документі позивача містяться записи про визнання його непридатним до військової служби за станом здоров'я та виключення з військового обліку. Разом із тим інформація, сформована через застосунок «Резерв+», свідчила про те, що особа продовжувала обліковуватися як військовозобов'язана та придатна до військової служби.
На думку суду, за таких обставин територіальний центр комплектування та соціальної підтримки був зобов'язаний внести до Реєстру відомості про виключення позивача з військового обліку у зв'язку з його визнанням непридатним до військової служби військово-лікарською комісією.
Суд окремо наголосив, що обов'язок щодо належного оформлення процедури виключення особи з військового обліку покладається саме на посадових осіб територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Тому недотримання відповідачем встановленої законом процедури не може покладати негативні наслідки на громадянина або обмежувати його права у майбутньому.
Враховуючи це, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягала у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про виключення позивача з військового обліку. Відповідно, порушене право підлягає поновленню шляхом зобов'язання відповідача привести відомості Реєстру у відповідність та виключити інформацію про порушення позивачем правил військового обліку.
Щодо вимоги про звернення до Національної поліції суд зазначив, що інформація до інформаційно-комунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» вноситься на підставі звернень територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Проаналізувавши матеріали справи, суд встановив, що позивач не порушував правил військового обліку. За таких обставин суд визнав обґрунтованою вимогу про покладення на відповідача обов'язку звернутися до Національної поліції з метою виключення з інформаційно-комунікаційної системи відомостей про адміністративне правопорушення та відсутність підстав для адміністративного затримання і доставлення позивача.
Суд також зазначив, що відповідач не подав жодних доказів, які б підтверджували правомірність своєї бездіяльності, хоча відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок доведення правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності. З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про повне задоволення адміністративного позову.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
