Відпрацювали лише 2 місяці: чи можна піти у відпустку повної тривалості

Працівники, які нещодавно влаштувалися на роботу, не завжди можуть одразу скористатися щорічною відпусткою повної тривалості. Загальне правило передбачає, що таке право виникає після шести місяців безперервної роботи. Водночас законодавство визначає категорії працівників, які можуть отримати повну відпустку раніше.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР, право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, а також працівники, які працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік. Такий рік обчислюється з дня укладення трудового договору.

При цьому частина п’ята статті 10 Закону №504 визначає: право на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи виникає після закінчення шести місяців безперервної роботи на підприємстві.

Якщо працівник бажає скористатися відпусткою до завершення цього строку, її тривалість за загальним правилом визначається пропорційно до відпрацьованого часу. Це передбачено частиною шостою статті 10 Закону №504.

Частина сьома статті 10 Закону №504 встановлює винятки. За бажанням працівника щорічні відпустки повної тривалості до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік можуть надаватися:

• жінкам — перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю;
• особам з інвалідністю;
• працівникам віком до 18 років;
• чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами;
• особам, звільненим після проходження військової служби, якщо після звільнення вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців;
• сумісникам — одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;
• працівникам, які навчаються у закладах освіти та бажають приєднати відпустку до складання іспитів, заліків чи виконання навчальних робіт;
• працівникам, які мають путівку для санаторно-курортного лікування;
• батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;
• іншим працівникам у випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Як раніше писала «Судово-юридична газета», судді Конституційного Суду України Віктор Городовенко (суддя-доповідач у справі) та Галина Юровська розʼяснили зміст Рішення КСУ № 3-р/2026 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Як зазначається, предметом конституційного контролю в цій справі були окремі приписи Закону, якими визначено порядок надання та перенесення невикористаних днів щорічної основної відпустки на післявоєнний період та право роботодавця надавати невикористані дні такої відпустки без збереження заробітної плати.

Суд захистив гарантії конституційного права на відпочинок уразливих категорій працівників, визнавши, зокрема, неконституційним припис другого речення абзацу другого частини першої статті 12 Закону, за яким „за рішенням роботодавця невикористані дні такої відпустки можуть надаватися без збереження заробітної плати“, у тім, що він не забезпечує надання особам віком до вісімнадцяти років та особам з інвалідністю оплачуваної щорічної основної відпустки, мінімальна тривалість якої більше 24 календарних днів.