КСУ визнав неконституційною норму КПК про безальтернативне тримання під вартою: розбір тексту рішення

«Судово-юридична газета» вже повідомляла про рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 4-р(ІІ)/2026 у справі № 3-50/2025(102/25), яким було визнано неконституційною частину восьму статті 176 КПК України. Пропонуємо детальніше розглянути ключові правові висновки Конституційного Суду України, викладені в цьому рішенні.

Це питання є визначальним для системи конституційних гарантій, оскільки воно окреслює межі законодавчого втручання у сферу повноважень судової влади та захищає фундаментальне право людини на свободу та особисту недоторканність навіть у надзвичайних умовах війни.

Захист прав військовослужбовців через призму судового контролю за позбавленням волі є не лише вимогою міжнародних стандартів, а й фундаментом довіри до демократичної держави. Питання про те, чи може закон диктувати суду єдиний варіант рішення у питаннях свободи особи, безпосередньо стосується збереження суті правосуддя та поваги до захисників Вітчизни.

Обставини справи

До Конституційного Суду України звернувся військовослужбовець Збройних Сил України, який підозрювався у дезертирстві (частина четверта статті 408 КК України).

Під час розгляду його справи суди застосовували та продовжували строк тримання під вартою без визначення суми застави, посилаючись на частину восьму статті 176 КПК України, яка передбачала, щодо військовослужбовців за певні злочини (непокора, дезертирство тощо) застосовується виключно такий запобіжний захід.

Суб'єкт права на конституційну скаргу стверджував, що цей припис порушує принципи рівності перед законом та особистої недоторканності, оскільки ставить військовослужбовців у нерівне становище та позбавляє суди можливості призначити більш м'який захід, що фактично прирівнює їх до особливо небезпечних злочинців без належного обґрунтування.

Позиція Конституційного Суду України

Розглядаючи справу, Конституційний Суд України виходив із того, що особиста свобода є природним станом людини, тоді як арешт чи тримання під вартою означає виняткове становище, яке конституційно допускають тимчасово і за наявності юридичних та фактичних підстав, які мають бути встановлені (перевірені) судом.

Конституційний Суд України вказав, що тримання під вартою за вмотивованим рішенням слідчого судді, суду у розумінні частини другої статті 29 Конституції України відповідає принципу верховенства права та мінімізує ризик допущення свавілля, чого неможливо досягти, враховуючи виключно тяжкість злочину та не оцінюючи конкретних обставин справи, реальних причин, що обумовлюють необхідність у триманні особи під вартою, неможливість застосування інших, більш м'яких, запобіжних заходів.

Суд зазначив, що лексичне значення слова «виключно» («тільки», «лише»), вжитого законодавцем в оспорюваному приписі Кодексу, в контексті його формулювання чітко свідчить про обов’язок для слідчого судді, суду застосувати до відповідної категорії військовослужбовців єдиний запобіжний захід — тримання під вартою.

Слідчий суддя, суд обмежений у можливості обрати щодо відповідних осіб інший, більш м’який, ніж тримання під вартою, запобіжний захід навіть із урахуванням відповідних ризиків та інших конкретних обставин. Це означає, що слідчий суддя, суд позбавлений можливості ухвалити вмотивоване й справедливе судове рішення в цьому питанні, зокрема належно обґрунтувати застосування певного запобіжного заходу, а отже, законодавче регулювання, закладене в оспорюваному приписі Кодексу, спотворює саму суть правосуддя.

Конституційний Суд України наголосив, що стосовно кожного військовослужбовця, якого підозрюють чи обвинувачують у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 402–405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, та стосовно якого обирають запобіжний захід, мають бути індивідуально оцінені обставини й ризики, передбачені Кодексом.

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлення у частині восьмій статті 176 Кодексу безальтернативного запобіжного заходу не узгоджено з вимогами частин першої, другої статті 29 Конституції України.

КСУ зазначив, що законодавець не дотримав конституційної заборони на привласнення функцій судів іншими органами державної влади у тих випадках, коли обмежив судовий розсуд настільки, що судове рішення може мати наслідком лише один варіант розв'язання правозастосовної ситуації. Конституційна роль правосуддя не може бути зведена законодавцем до техніко-юридичного «оформлення» волі парламенту.

Людська гідність як абсолютний стандарт захисту військовослужбовців

Конституційний Суд України вказав, що неправомірне унормування порядку обрання запобіжного заходу для військовослужбовців має наслідком посягання на їхню людську гідність.

Суд зазначив, що зміцнення оборонних можливостей України залежить передусім від всебічної державної і суспільної підтримки військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань. Посилення оборони України пов’язане також зі ставленням суспільства і держави до кожного військовослужбовця як до особи, наділеної людською гідністю та правами.

Особу, що вчинила кримінальне правопорушення, не може бути перетворено на простий об’єкт боротьби зі злочинністю з порушенням її захищеної конституційним правом соціальної претензії на цінність та на захист.

Непорушність прав людини в умовах воєнного стану

КСУ наголосив, що в контексті предмета розгляду у цій справі та відповідно до другого речення частини другої статті 64 Конституції України людські права і свободи, гарантовані статтею 24 (право на рівноправність та рівність перед законом), статтею 28 (право кожного на повагу до його гідності), статтею 29 (право на свободу та особисту недоторканність), статтею 55 (право на судовий захист) Конституції України, не можуть бути обмежені в умовах воєнного стану.

Таким чином, Конституційний Суд України визнав частину восьму статті 176 Кримінального процесуального кодексу України неконституційною. Частина восьма статті 176 Кримінального процесуального кодексу України утрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Своєю позицією Суд підтвердив, що автоматичне, безальтернативне позбавлення волі суперечить самій природі правосуддя та принципу верховенства права. Це рішення зобов'язує законодавця та суди дотримуватися індивідуального підходу при обранні запобіжних заходів, забезпечуючи право кожного військовослужбовця на вмотивоване судове рішення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.