Робота за сумісництвом в Україні: чи потрібно повідомляти роботодавця про інші місця роботи
Працівник, який офіційно працює у кількох роботодавців, самостійно визначає, яке місце роботи є для нього основним. Роботодавець не має прямого доступу до державних реєстрів, щоб перевірити цю інформацію, і не може вимагати від працівника обов’язкового підтвердження такого статусу.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010, основне місце роботи — це місце роботи, де працівник працює за укладеним трудовим договором та яке визначає як основне у своїй заяві.
Кодекс законів про працю України також не покладає на роботодавця обов’язок перевіряти, чи є у працівника основне місце роботи. Крім того, відповідно до статті 25 КЗпП України, роботодавець не має права вимагати від працівника документи, подання яких не передбачено законодавством.
Хоча роботодавець не може самостійно перевірити статус працівника, він може попросити працівника добровільно надати відповідні документи.
Зокрема, працівник може надати:
- витяг з Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України, сформований через вебпортал електронних послуг ПФУ або застосунок «Дія». У ньому міститься інформація про трудові відносини та тип зайнятості — основне місце роботи чи сумісництво;
- довідку за формами ОК-5 або ОК-7, де відображаються дані про страховий стаж і роботодавців, які сплачують за працівника єдиний соціальний внесок;
- витяг з електронної трудової книжки, у якому містяться відомості про трудову діяльність;
- довідку від основного роботодавця у довільній формі із зазначенням посади та графіка роботи.
Водночас такі документи можуть бути надані лише за бажанням працівника. Роботодавець не має права встановлювати їх подання як обов’язкову умову для прийняття на роботу.
Якщо працівник повідомив неправдиву інформацію про наявність основного місця роботи або його зміну, відповідальність за це несе сам працівник.
Чинне законодавство не передбачає фінансової відповідальності для роботодавця, який прийняв працівника за сумісництвом і не був повідомлений про відсутність або зміну основного місця роботи.
Як раніше писала «Судово-юридична газета», у трудовому законодавстві України поняття «сумісництво» та «суміщення професій (посад)» мають різний правовий зміст, хоча на практиці їх часто плутають. Незважаючи на певну схожість, ці форми додаткової зайнятості відрізняються за способом організації роботи, процедурою оформлення та порядком оплати праці.
Під сумісництвом розуміється виконання працівником іншої оплачуваної роботи, окрім основної, на підставі окремого трудового договору. Така трудова діяльність здійснюється виключно у вільний від основної роботи час. Відповідно до положень статті 102-1 Кодексу законів про працю України, працівник має право працювати за сумісництвом як у свого основного роботодавця, так і в іншого суб’єкта господарювання. Заробітна плата в цьому випадку нараховується залежно від фактично виконаної роботи або відпрацьованого часу.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
