Свекруха виписала невістку з дітьми з квартири після 25 років проживання — суд визнав їхнє право на житло
Шевченківський районний суд Полтави визнав за жінкою, двома її доньками та малолітнім онуком право користування квартирою, з якої за заявою власниці їх було знято із зареєстрованого місця проживання. Суд дійшов висновку, що позивачі вселилися до житла за згодою власниці, понад 25 років проживали там як одна сім'я, утримували квартиру, сплачували комунальні послуги та набули захищеного законом права користування житлом.
Водночас суд відмовив у вимогах про безпосереднє зобов'язання органу реєстрації повторно зареєструвати позивачів у квартирі та про заборону їх виселення. Суд зазначив, що рішення про визнання права користування житлом після набрання ним законної сили є належною підставою для звернення із заявою про реєстрацію місця проживання, а доказів реальної спроби виселення на момент розгляду справи позивачі не надали.
Обставини справи
Позивачами у справі стали жінка, її дві доньки та малолітній онук. Вони звернулися до суду після того, як за заявою власниці квартири — матері чоловіка позивачки — їх було знято із зареєстрованого місця проживання. Після цього сім'я також отримала вимогу звільнити квартиру.
Позивачі пояснили, що проживають у спірній квартирі фактично з 2001 року, а офіційно були зареєстровані там з 2005 року. За їхніми словами, переїзд до Полтави відбувся за згодою власниці квартири, яка придбала житло для проживання свого сина та його сім'ї. Крім того, позивачка стверджувала, що після продажу власного будинку передала свекрусі кошти для погашення витрат на придбання квартири. Протягом багатьох років сім'я самостійно утримувала житло, проводила ремонт і сплачувала комунальні послуги, іншого житла не мала.
Власниця квартири заперечувала проти позову. Вона наголошувала, що ніколи не проживала разом із позивачами, не вела з ними спільного господарства, а тому вони не можуть вважатися членами її сім'ї. На її думку, після змін законодавства вона мала право як власник звернутися із заявою про зняття їх із реєстрації, що й було зроблено відповідно до чинного порядку.
Що встановив суд
Суд дослідив письмові докази, показання сторін і свідків та встановив, що позивачі були вселені до квартири за згодою власниці, понад 25 років фактично безперервно проживали у спірному житлі, тоді як сама власниця постійно там не проживала, була зареєстрована за іншою адресою та тривалий час перебувала на заробітках. Також суд встановив, що сім'я позивачів здійснювала ремонт квартири, оплачувала комунальні послуги та утримувала житло, тоді як відповідачка не надала належних доказів того, що позивачі самовільно зайняли квартиру або перешкоджали їй користуватися майном.
Оцінюючи спір, суд застосував норми Житлового кодексу України, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, незважаючи на втрату чинності більшості його положень після набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики». Суд послався на принцип незворотності дії законів у часі та зазначив, що права сторін сформувалися ще під час дії попереднього житлового законодавства.
Також суд врахував практику Європейського суду з прав людини щодо статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні наголошено, що поняття «житло» залежить не лише від формального правового статусу, а й від наявності достатніх і тривалих зв'язків особи з конкретним місцем проживання. Тому виселення або позбавлення права користування житлом повинно відповідати принципу пропорційності та бути необхідним у демократичному суспільстві.
Висновки суду
Суд дійшов висновку, що позивачі набули охоронюваного законом права користування спірною квартирою, оскільки були вселені до неї за згодою власниці, тривалий час безперервно проживали у житлі, утримували його та фактично користувалися ним як єдиним місцем проживання. Суд у справі 554/4472/25 також зазначив, що не встановив достатньої та пропорційної необхідності захисту права власниці шляхом такого істотного втручання у право позивачів на житло. У результаті позов було частково задоволено, а за позивачами визнано право користування квартирою. Саме у резолютивній частині рішення суд сформулював це як визнання права користування житловим приміщенням «як за членами сім'ї наймача».
Водночас суд відмовив у вимозі зобов'язати орган реєстрації одразу зареєструвати позивачів у квартирі. Суд зазначив, що рішення суду, яке набрало законної сили, є документом, який підтверджує право користування житлом і може бути поданий для реєстрації місця проживання відповідно до Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Крім того, суд не задовольнив вимогу про заборону виселення, оскільки позивачі не довели, що на момент розгляду справи власниця фактично вчиняла дії щодо їх примусового виселення, а тому така вимога була визнана передчасною.
У підсумку суд частково задовольнив позов, визнав за позивачами право користування спірною квартирою та стягнув із відповідачки на користь трьох позивачів судовий збір у розмірі 1211,20 грн кожному.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
